Коли в Італії прийшов до влади Муссоліні в 1922 році, то життя простих італійців стала такою ж, як і в нацистській Німеччині. Громадяни не могли самі контролювати своє особисте життя, цим контролем стало займатися держава. І він був набагато сильніший. Якщо ж громадянин починав протистояти державі, то його жорстоко карали.
Для всіх італійців тієї пори безсумнівним кумиром повинен був бути Муссоліні і його фашистська партія. Влада охороняли спеціальні загони чорносорочечників, які складалися з колишніх солдатів. Вони розправлялися з тими, хто виступав проти Муссоліні. Чернорубашечники винні у смерті Маттеотті, члена соціалістичної партії. Девізом цих бойовиків був «Me ne freqo», по-російськи це звучить як «мені наплювати».
Чорні сорочки тримали в залізному кільці італійців. Одним із способів підпорядкування влади людей був принизливо жорстоким. Чернорубашечники прив’язували незгодного з владою людини до стовбура дерева і вливали в нього через рот велику кількість касторової олії. Після цього змушували проковтнути живцем жабу або інше земноводне, або комаха. Таким чином вони примушували людей вірити в Муссоліні. На відміну від німецьких гестапівців і есесівців, чернорубашечники рідше вдавалися до вбивств. Муссоліні хотів забезпечити життя італійців не такими радикальними заходами, як Гітлер, але застосування сили тиску на громадян теж були надмірними. З тими, хто «розгойдував човен», теж розправлялися.
Муссоліні йшов до влади довше, ніж Гітлер. Людей відштовхувало його позерство і хвастощі. Для створення престижу він встановив відносини з Римсько-католицькою церквою і таким чином привернув італійських католиків на бік фашистів. У 1922 році він став прем’єр-міністром Італії. Але в уряді були люди з різними політичними переконаннями. Але в 1922 році італійський народ ще не був заляканий до покірності, як це було в нацистській Німеччині 1933 року.
Муссоліні спочатку почав купувати підтримку робітників та промисловців, йдучи на деякі поступки і послаблення. Початкова освіта стала обов’язковою для всіх. Але за цим відразу пішов заборона всіх профспілок. Також Муссоліні не бажав ділити владу з лібералами. Фашисти стали визначати політику Італії. Був прийнятий закон Ачербо. Після цього почалося залякування італійських громадян. Король Італії Віктор Еммануїл теж був на боці фашистів, а не протестувальників. У країні була введена діархія – влада двох керівників. В Італії це були король і Муссоліні. Але по суті країною став правити фашистський диктатор.