З Уругваю: «За 9 місяців свого перебування в Монтевідео працював на будівництві електричної станції, електричної частини автомобілів, по навантаженню і ремонту акумуляторних батарей, по лагодженню динам і моторів. Бував і без роботи.
Зараз працюю з проводки електрики у великому споруджуваному будинку. Отримую тепер 2-21 /2 долари в день. Мріяти про посади інженера або навіть помічника інженера тут не доводиться. Багато їх тут, та й робити їм нічого, бо всі машини привозяться сюди в готовому вигляді з Сівши. Америки, Англії, а останнім часом і з Німеччини, яка швидко витісняє з ринку фабрично-заводські вироби інших країн.
Для самостійної роботи потрібні кошти, а їх немає. На цій споруді я протримаюсь ще 5-6 місяців, а там вже легше буде шукати нову роботу, бо отримаю на руки від цієї фірми посвідчення про 10-місячної практиці, що має тут величезне значення. Без рекомендації тут і чорноробом влаштуватися важко.
Незважаючи на все це, представники Ліги Націй, що побували тут, і в пресі, і в доповідях продовжують помилково висвітлювати тутешню ситуацію. Днями я зустрів в емігрантському будинку колишнього кадрового офіцера, який з дружиною та сином жив у Швейцарії, заробляючи 2 долари в день ремонтом автомобілів.
Представники Ліги Націй в особистих розмовах переконали його переїхати до Бразилії. Приїхав. Близько місяця шукав роботи і нічого не знайшов. Французький консул влаштував його за півціни на французький пароплав, і він прибув сюди. Тут теж немає роботи. Годує в емігрантському будинку клопів і чекає від дружини грошей на зворотну дорогу. Цікаво зазначити, що виїзд з Радянської Росії в Південну Америку з 1 січ. 1926 року категорично заборонений. Хтось Кундрюцкий, який виїхав з Росії півроку тому, їде тепер назад, з великим трудом зібравши гроші на зворотну дорогу на товарному пароплаві.
Вважаю своїм обов’язком попередити козаків від поїздки в Південну Америку. Зараз тут страшна криза. Я говорив з десятками осіб, що побували в усіх республіках Південної Америки. Кажуть, що скрізь одне і те ж. Безробітних маса, і будинку божевільних заповнюються колишніми російськими інтелігентами. Все це я пишу для того, щоб утримати наших станичников від ризикованого кроку — від втрати 300 доларів на дорогу сюди і назад, які доведеться відпрацьовувати каторжною працею.
Моє завдання — поповнити недоторканний запас на дорогу, а там знатиму, що робити далі. І. Р. Янюшкін»