Життя козака-емігранта в Китаї | Історичний документ

Мукден. 28 липня 1924 р. …Я служу на англійській тютюновій фабриці в знайомому тобі російсько-японській війні Мукдені. Китайський місто, за відгуками були на війні, змінився мало. Ті ж вузькі вулички, та ж бруд або пил, той самий гомін.

Крики продавців, рикш, малих китайчат, продають нецензурні картки, клацання бичів, скрип арб, нудотний запах смаженого бобового масла та інших зілля простих вуличних «ресторанів» під відкритим небом. Тут бродять і ходячі перукарі, шевці, лахмітники, а упереміж з «купезами» сидять вуличні провісники.

Ті ж глиняні і високі цегляні стіни, ті ж давні ворота, та ж скупченість і та ж будівля фанзи, які найчастіше від сильних дощів руйнуються. Єдино, що нового, так те, що до китайського міста з заходу приріс європейськи влаштований японський місто з красивими багатоповерховими будинками, прямими вулицями, обсадженими деревами і великими і малими палісадниками, садами, скверами та бульварами.

Життя козака емігранта в Китаї | Історичний документ

Ставлення японців до нас дуже хороше, незрівнянно з відношенням китайців, які часто користуються слабкістю або, вірніше, беззахисністю росіян. Це також сприяло тому, що я і багато росіяни живуть не в китайській, а в японській частині міста. У всякому разі, жити цілком можливо, і тепер я зовсім зробився мукденским аборигеном.

Як все дивно і трагічно!..

З Росією тепер ніхто не зважає, її ігнорують, над нею насміхаються, і той самий китаєць «ходячи», який ще так недавно принижено кланявся російській, тепер, користуючись слабкістю нашої багатостраждальної Росії і нас, біженців, лягает, подібно криловському віслюкові. «Моя ходячи мею, — гордо заявляє нині китайозів, — моя — капітана; луска — ходячи», що в перекладі означає: «Ми не раби, ми — пани, а ось ви — росіяни — ходи (тобто раби)».

Сумно, боляче і сумно чути це. Мимоволі згадується колишнє минуле, і на розум приходить уривок з «Елегії» Пушкіна.

Мрії киплять в розумі, пригніченому тугою, Тісниться тяжких дум надлишок, Воспоминанье переді мною Свій довгий розвиває сувій. Ну, прощай! Іль до побачення? Не знаю… Хочеться вірити, що побачимося.

 

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь