З 1982 року на півночі Шрі-Ланки йде запекла війна між урядовими військами і збройними формуваннями організації ТОТІ (Тигри звільнення Таміл-Ілама), яка бореться за створення держави.
Основне завдання
Ланкійські ВВС з самого початку були втягнуті у бойові дії, проте не мали відповідної матчастини: за даними західної преси, їх основним завданням перед війною була перевезення туристів. Потім на озброєння надійшли навчально-бойові SIAISF-260W, що знайшли застосування в якості легких штурмовиків. Незважаючи на малу бойову навантаження, вони на перших порах в якійсь мірі задовольняли льотчиків. З появою у «тигрів» великокаліберних кулеметів різко зросла небезпека атак з висот менше 2000 м, незабаром були втрачені два літаки.
Для бомбометання з більшої висоти залучалися транспортні J-8 (китайський аналог Ан-12), з яких через відкриту задню частину фюзеляжу бомби скидалися місцевого виробництва. Точність була при цьому нікудишній, а надійність саморобних боєприпасів залишала бажати кращого: у результаті самовзрыва такої бомби був загублений один з літаків.
Не дивно, що ланкійське уряд було зацікавлене в придбанні більш серйозної техніки. Так на початку 90-х у ВПС Шрі-Ланки з’явилися закуплені в КНР F-7, з яких була сформована 5-я ескадрилья, що налічувала у середині 1993 року чотири F-7, один учбово-бойовий FT-7 і два FT-5 (навчально-бойові модифікації Міг-17 китайського виробництва).
Частина базується на авіабазі Катанаике і може досить швидко реагувати на виклики наземних військ, перебуваючи всього в 10 хв. польоту від р. Джафна — адміністративного центру району боїв. Для дій проти об’єктів «тигрів» F-7 беруть або по чотири 150-кг авіабомби (SF260 — всього дві по 63 кг), або НУРС.
Велика швидкість польоту, на думку льотчиків, є надійним захистом проти кулеметного вогню при роботі з малої висоти. Однак наземні частини F-7 не дуже влаштовують: велика швидкість негативно впливає на точність застосування зброї, літаки занадто мало знаходяться над метою, що недостатньо для організації належної взаємодії.
Боротьба з легкими літаками
Була спроба залучити F-7 для боротьби з судноплавством противника через Полкський протоку, однак «тигри» здійснювали морську зв’язок з материком на надувних катерах, які є занадто малою метою для виявлення і знищення їх на високошвидкісному Миттєвості.
ООН та ін., доставляли гуманітарну допомогу мирному населенню, яка страждає від жахів війни. Так, в один з днів кінця травня—початку червня 1989 року в южносуданском аеропорту Торрит був атакований групою Міг-21 «невстановленої приналежності» «Трансаль» бун люфтваффе, який доставив в Південний Судан партію продовольства і медикаментів.
Після цього інциденту західні німці вирішили призупинити польоти в небезпечний регіон: життя і здоров’я своїх датчиків — не предмет ризику. А крім суданських Мігів в даному районі літати більше було нікому.
Посилення ППО антиурядових формувань, в першу чергу за рахунок ПЗРК різних лілов, створило проблеми для безперешкодної роботи суданської авіації, яка почала втрачати літаки. Серед них і Міг-21 не повернувся з бойового вильоту 21 липня 1992 року.