Замполіт на війні | Історичний документ

9 липня 1943 року в самий розпал кровопролитних боїв за станцію Понирі один з батальйонів 9-го гвардійського повітряно-десантного полку виявився відрізаним від своїх військ і розчленованим на дві частини. Становище здавалося безвихідним. Люди воювали і гинули як герої.

На допомогу сусідів був кинутий наш батальйон. Першою пробитися до оточених було наказано роти капітана Л. Вілісова. З цієї ротою довелося йти в бій і мені, комсоргові батальйону. Наставляючи мене перед боєм, Володін сказав: «Пам’ятай, що на тебе дивляться бійці».

Витягнувшись ланцюжком уздовж залізничного полотна, ми пройшли до станції. Рота розгорнувся для атаки. І тут-таки залягла.

Далі пробиватися неможливо: ураганний вогонь притискав до землі. Нас засипало уламками від бомб і снарядів. Загинув командир роти капітан А. Вілісов. Важкі поранення отримали командири взводів. І тоді я взяв на себе командування ротою, підняв її в атаку, але вона захлинулася. Противник відкрив вогонь з шестиствольних мінометів і великокаліберних кулеметів. Я був поранений і керувати ротою вже не міг.

Перез кілька хвилин я побачив розгорнулися для атаки другу і третю роти нашого батальйону. Попереду атакуючої ланцюга йшов капітан Володін з автоматом в руках, без головного убору, з розстебнутим коміром гімнастерки. Йшов він сміливо, відважно, без страху. Голосно і владно пролунала його команда: «За Батьківщину! Вперед!» Вак один піднялися по цій команді бійці і першої роти, дружно встали в дію атакуючих і разом з іншими ротами рішуче пішли назустріч наступаючої лавині ворога.

До кінця дня, коли стемніло і трохи вщухли бої, мене відправили в госпіталь. Через місяць повернувся на передову і дізнався, що А. Володіна перевели в політичний відділ дивізії на посаду старшого інструктора по організаційно-партійній роботі.

Минуло кілька місяців, і ми побачились з ним знову. Я тоді був комсоргом окремого навчального батальйону. Стояла весна 1944 року. Йшли бої за визволення Правобережної України. Капітан Володін за завданням начальника політичного відділу дивізії полковника Котова готував тоді нашу групу, яка повинна була піти в тил ворога для виконання важливого завдання командування.

Він ретельно перевіряв кожного з нас, розмовляв із бійцями, розповідав про особливості і труднощі майбутньої операції. Обіцяв проводити до переднього краю, де в смузі дивізії був намічений перехід через лінію фронту.

Замполіт на війні | Історичний документгітлерівці люто чинили опір. Тільки за один день вони 18 разів на цій ділянці контратакували підрозділи полку.

Під час однієї з контратак був важко поранений заступник командира полку з політичної частини. Тоді капітан А. Володін, як представник політичного відділу дивізії, прийняв його обов’язки на себе.

До цього часу батальйони полку увірвалися в місто. Зав’язалися бої на його околицях. Але фашисти, підтягнувши резерви, перейшли в контрнаступ, спробували скинути бійців в річку. Попереду наступаючих — тапки і самохідні гармати. Вони вийшли з-за будинків як-то відразу, несподівано. Це викликало деяке замішання десантників. Тоді капітан А. Володін скомандував: «Вперед!» І першим з автоматом і протитанковою гранатою кинувся па ворога. Слідом за ним піднялися всі бійці. З криком «ура!» вони кинулися в атаку.

В цей самий момент замполіт і був убитий кулеметною чергою. Про це миттєво дізналися всі бійці. По ланцюгу тривожно пронеслося: «Убитий капітан Володін, убитий Володін!» І тут же послідувала команда: «Гвардійці! Помстимося за Володіна! В атаку, вперед!» Її подав політпрацівник старший лейтенант В. Антипов. Він повів десантників в атаку.

Капітана А. Ф. Володіна ховали в центрі міста, на невеликій площі. Віддати останні почесті бойового другові і товаришеві прийшли всі бійці і командири полку.

В цю ніч ми відходили в тил ворога. Йшли і, тихо перемовляючись, згадували прекрасної людини, який ще вранці так тепло напучував нас, радив, як краще виконати поставлене бойове завдання, згадували того, кого вже не було в живих.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року капітану А. Володину посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Але і загиблий він живе серед нас. Його іменем названі школа в Первомайському районі Костромської області.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам