Настав 1944 рік — рік повного вигнання німецько-фашистських загарбників з Радянської землі і початку визволення народів Європи з-під ярма німецького фашизму.
Радянські воїни розуміли значення покладених на них завдань. Тому, успішно закінчивши осінній наступ 1943 року, аналізуючи і вивчаючи досвід минулих років війни, вони наполегливо готувалися до нових битв. І це не сповільнило позначитися в зимово-весняних боях. Війська Радянської Армії по всьому фронту громили гітлерівців, визволяли місто за містом від окупантів і наближали час, коли останній фашистський солдат буде викинутий з Радянської землі. І хоча німецька промисловість прагнула нарощувати випуск військової продукції, правлячі класи Німеччини переконувалися в невідворотної катастрофи. Про це говорили блискучі успіхи Радянської Армії, зростання сил опору і національно-визвольного руху в багатьох європейських країнах.
В кінці червня 1944 року війська 11-го гвардійського танкового корпусу Прикарпатського почали стрімкі бойові дії з району на південний захід від Луцька проти німецько-фашистського угруповання «Північна Україна». Вже в перші дні радянські танкісти у взаємодії зі стрілецькими та іншими частинами 13-ї армії збили гітлерівців з займаних рубежів і стали тіснити їх на територію Польщі. Для зачистки Радянської землі залишалися лічені кілометри. Але на шляху постала серйозна водна перешкода — Західний Буг. Підходи до річки були заболочені, форсування її ускладнювалося не тільки для танків, але і для піхоти. Тепер все залежало від саперів. У штаб корпусу викликали командира 134-го окремого гвардійського саперного батальйону капітана І. А. Бірюкова.
— Темп наступу корпусу починає знижуватися, — звернувся до нього заступник начальника штабу. — Необхідно негайно приступити до наведення переправ, особливо на ділянці наступу 40-ї гвардійської танкової бригади.
Він визначив найбільш підходящі місця для переправ, уточнив час і зажадав прийняти всі заходи для того, щоб забезпечити успішне, невпинне просування танкістів. Роздумувати було ніколи. По дорозі в розташування батальйону гвардії капітан Бірюков прийняв рішення: для виконання завдання підняти першу роту, яка не раз виручала в самі напружені дні боїв.
— Викличте капітана Бродина, — наказав він посильному, наблизившись до штабній машині. Стояв спекотний липневий день. В повітрі пролітали снаряди, заглушаючи тріск кулеметів. Командир роти і сам знав, що для нього, так і для всього особового складу, наступає самий відповідальний час, так як на фронті наступу корпусу місцевість була важкодоступній для танків. Вислухавши вказівки командира батальйону про те, що рота включається в загін забезпечення руху, В. Р. Бродин уточнив місце перебування штабу 40-ї танкової бригади, позначив на карті передбачуваний маршрут руху і попрямував на позиції, займані ротою.
До вечора 17 липня, залишивши два танки на непрохідній дорозі біля села Переспа, бригада змушена була припинити своє просування. Якихось півкілометра, а подолати або обійти болото було неможливо. І тут прийшли на допомогу сапери. Вони стали прокладати дорогу.
Неабияку сміливість і винахідливість наведення переправи проявив гвардії єфрейтор 3. Н. Ахметзянов. Для того щоб дерев’яні балки, по яких повинні котитися гусениці танка, не вдавлювалися в грунт, він запропонував на обраному ділянці зробити суцільний настил, особливо в найбільш багнистому місці. Хоча це подовжувало час підготовки переправи, зате надійність її зростала. Під розривами ворожих снарядів і мін він разом з бійцями взводу протягом двох годин навів переправу і забезпечив швидке просування танкової колони.
Німці не чекали такого повороту. Радянські танки спільно з піхотою відтіснили гітлерівців і потім підійшли до Західного Бугу. Необхідно було в короткий термін навести переправу і не дати гітлерівцям закріпитися. Командуванням було прийнято рішення форсувати річку на ділянці між селами Потужинка, Вулька і Добрачин. У ніч на 19 липня Ахметзянов, вже немолодий (47-річний), незважаючи на німецькі освітлювальні ракети, переплив річку, обстежив протилежний берег, вибрав найбільш зручне місце для переправи і повернувся. Це полегшило завдання для саперів.
Всю ніч і наступний день під безперервним артилерійським і мінометним вогнем, під бомбардуванням ворожої авіації, майже не вилазячи з води, наводив переправу комуніст Ахметзянов. Перебувають з ним бійці дивувалися його наполегливості і спокою. Навіть тоді, коли поруч з опорами розірвалася фашистська бомба, яка підняла водяний стовп і вивела з ладу кількох бійців, Зайнетдин Низамутдинович спокійно продовжував забивати палі. Особливо важко довелося працювати вдень. Гітлерівці ні на хвилину не припиняли обстрілу. Двічі їм вдавалося догодити міною прямо закріплені в поперечки. Але Ахметзянов так само спокійно повертався до них і продовжував роботу.
До вечора 19 липня кілька машин з мінометами і танки з гарматами перебралися на західний берег річки. Тут же під вогнем противника на човнах і плотах, а також через зведений міст переправилася піхота. Зав’язалися запеклі бої за плацдарм. Скориставшись тим, що противник був скутий діями проти передових радянських частин, командування корпусу початок переправляти танки. Успіх операції був вирішений наперед.