Закони про євреїв з часів Давньої Русі | Історичний документ

Антисемітизм, але тільки побутовою, але й цілком оформлений в законодавстві – звичайне явище ще з часів давніх цивілізацій.

Але особливого розмаху вона набуває в середньовіччя, коли на хвилі злетів релігійної екзальтації, подпитывавшей хрестові походи, євреї постають затятими ворогами християн. Принесення в жертву християнських немовлят, отруєння водойм, свідоме поширення смертоносних хвороб – малий набір приписуваних євреїв злочинів перед християнами.

Потрібно сказати, Русь в плані поширеності антисемітизму являла собою виключення порівняно з більшістю країн Європи. Ні в релігійних текстах, ні в літописах Київської Русі не видно явно негативного ставлення до євреїв, які були російським добре знайомі.

Але не так все просто. Повість временних літ повідомляє нам про євреїв як однієї з причин повстання в Києві 1113 року. Дійсно, літопис повідомляє, що високий лихварський відсоток, який стягувався лихварями-жидами, призвів до сплеску антисемітизму. «Батько російської історії» Ст. Н. Татищев, посилаючись на невідомі нам джерела, вказує, що Володимир Мономах скликав князівський з’їзд, на якому був прийнятий закон, не тільки євреїв виганяє із Руської землі, але і дозволяє вільно грабувати і вбивати тих з них, хто з’явиться знову.

Однак є великі сумніви, що такий закон існував, оскільки відомі закони Мономаха містять лише заходи по зниженню відсотка за боргами, але ніяких згадок про євреїв. Крім того, відомо, що євреї досить вільно проживали на Русі і після 1113 року. Втім, у ті далекі часи євреїв на Русі було не так багато, щоб вводити для них спеціальні закони.

Негативне ставлення до єврейства виявилося в Російській державі в XV-XVI ст., коли поширюється єретичну течію «жидовствуючих». Самі «жидовствующие» євреями не були, але їх релігійні погляди дещо стикалися з іудаїзмом.

В результаті переслідування єретиків торкнулося і самих євреїв, яких примушували хреститися, а в разі збереження вірності своїй вірі нерідко стратили. Втім, спеціального державного законодавства на цей рахунок теж не виходило. Репресії ж в основному обрушувалися не на євреїв, а на єретиків.

Як не дивно, зараз, зачіпає євреїв законодавство, з’являється в період переходу Росії на освічений європейський шлях у XVIII столітті. Петра I єврейство не хвилювало, і багато з нього навіть вибивалися в політичну еліту. А ось його дружина Катерина I в квітні 1727 року встигла видати указ про висилку з Росії всіх євреїв з найсуворішою забороною з’являтися знову.

Після гучної справи про перехід в іудаїзм відставного капітан-лейтенанта флоту Олександра Возницына, що закінчився спаленням останнього в 1738 р., окремим указом Сенату підтверджено заборону на в’їзд євреїв в Росію. Дивна річ, але вони все одно якось просочувалися, тому що у 1742 р. Єлизавета Петрівна знову видає указ, высылающий і забороняє євреїв у Росії.

Катерина II відразу ж після сходження на престол у своєму маніфесті 1762 року дозволяє селитися в російських межах всім іноземцям, крім євреїв. Ефект від даних указів був невеликий ймовірно внаслідок традиційно поганого їх виконання.

Катерина II була змушена змиритися з наявністю євреїв у Росії тому, що з приєднанням східних областей колишньої Речі Посполитої їх кількість багаторазово зросла. Сама Катерина антисемітизмом не страждала, і це добре видно по її указам після першого розділу Польщі 1772 року, де захищалися права єврейського населення, для них вводилися паспорта, підтверджувалося їх право на створення органів самоврядування.

У 1783 році виходить указ Катерини про дозвіл євреям записатися в купці. Євреям надається свобода дій у релігійних питаннях. Але таке поблажливе ставлення до євреїв зустріло опір в різних шарах російського суспільства.

Займалися насамперед торгівлею, ремеслом євреї стали складати серйозну конкуренцію російським, українським, білоруським купцям, ремісникам. Починаються антиєврейські виступи, на які імператриці доводиться реагувати.

Поступово починають вводити різні обмеження, так, наприклад, під тиском московського купецтва єврейські торговці були виселені з другої столиці. Євреям було заборонено торгівлю спиртним у шинках. Але ці обмеження оформляються до кінця правління Катерини: у 1792 р. указом імператриці вперше проводиться риса осілості для євреїв у Росії.

Тоді територіально вона була позначена досить нечітко. Місце їх проживання обмежувалося тими областями, де вони знаходилися на момент приєднання до Росії. Це сталося напередодні другого (1793) і третього (1795) поділів Польщі, які призвели до різкого збільшення єврейського населення в Росії. Додатковими указами збільшується оподаткування єврейського населення, євреям наказували проживання в певних містах.

Закони про євреїв з часів Давньої Русі | Історичний документ

Павло I дещо послабив обмеження щодо євреїв, розширивши території, дозволені для проживання, відкинувши виселення євреїв з Києва, на чому наполягало місцеве дворянство і купецтво. При Олександрі I єврейське питання стає одним з найбільш значущих в державі, і в 1802 р. створюється спеціальний Комітет у справах євреїв, куди увійшли найближчі сподвижники імператора.

У 1804 р. Олександр підписав «Положення про євреїв», чітко обозначившее статус євреїв в Росії. Воно в основних рисах урівнювало єврейське населення в правах з великоросійським при збереженні національних і релігійних особливостей, але закріплювало ряд обмежень – заборона торгувати спиртними напоями і жити в сільській місцевості. Останнє обмеження, введене ще Катериною, передбачало виселення євреїв з села, але на практиці воно при Олександрі не виконувалося.

Микола I бачив у єврейському вплив в Росії загрозу для держави і її ідейної опори – православ’я, тому значно посилив обмежувальне законодавство. При ньому вийшло кілька сотень різних юридичних актів, присвячених євреїв. На них у 1827 році поширювався рекрутський набір, причому на більш важких умовах, ніж для росіян.

У 1835 році вводиться нове «Положення про євреїв», яке вперше употребило вислів «межа осілості» стосовно євреїв. У цьому документі межі цієї риси були суворо окреслені, перебування поза межами зазначених місць обмежена за часом. Так і в межах риси були свої обмеження за місцем проживання – підкреслювалися колишні заборони на проживання в сільській місцевості, крім спеціальних державних сіл, використання національної одягу та мови поза домашніх умов.

Додаткові акти обмежували єврейська релігійна освіта, можливості кар’єрного зростання на держслужбі. Зрештою, Микола взагалі заборонив приймати євреїв на державні посади і ліквідував єврейські органи самоврядування – кагалы. При цьому заохочувався перехід євреїв у християнство – створюється особливе законодавство щодо выкрестов – хрещених євреїв, які звільнялися від більшої частини обмежень.

Як і годиться ліберального правителя Олександр II починає скорочувати обмежувальні встановлення щодо євреїв, хоч і не ліквідує їх. Основні його реформи в області самоврядування не виділяють євреїв в особливий соціальний шар, встановлюється більша свобода пересування. Але за фактом обмежувальна практика продовжувалася.

Але консерватор Олександр III і останній імператор Микола II повернулися до посилення обмежень, причому у великих, ніж раніше масштабах. Крім колишніх заборон вводиться квота на навчання євреїв в середніх і вищих навчальних закладах, під більш жорсткий контроль береться переміщення євреїв з Росії. Все це на початку ХХ століття відбувається на тлі зростання націоналістичних рухів та антиєврейських погромів, на які уряд дивиться крізь пальці. Чи варто дивуватися, що євреї активно поповнюють ряди революціонерів.

Відчувши свою впевненість після придушення Революції 1905-1907 рр., уряд ще більше закрутило антисемітські гайки. Обмеження в освіті і державної діяльності вводиться навіть для выкрестов.

Навіть розпочалася Перша світова війна не похитнула ставлення імператора до євреїв, незважаючи навіть на помягчевшую позицію уряду, який підвищує квоти доступу євреїв у вищі навчальні заклади. Євреїв починають насильно переміщати з районів, близьких до театру військових дій, вводяться нові економічні обмеження.

Так що активне єврейське участь у революції, що повалила імперію, було цілком закономірним. Повалення монархії в Росії покінчила і з обмежувальними законами для євреїв. Але неофіційний антисемітизм був властивий і Радянського режиму.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь