Кораблі увійшли в гавань Трезен. В околицях цього міста, як дізнався ще на Самосі Піфагор, знаходився табір самосских вигнанців. Городок був маленький, але старовинний, відомий як батьківщина Тесея і місце загибелі Іполита.
Після сприятливого плавання слід було принести жертву Посейдонові. Піфагор одразу й рушив до храму Посейдона, покровителя Трезен, в супроводі сорока начальників кораблів. Супроводжувати їх взявся один з місцевих старожилів, для якого, мабуть, вказувати шлях чужинцям було джерелом існування. Він повів повз ділянки Іполита з древнім храмом і статуєю, через акрополь, оскільки храм Посейдона знаходився біля його підніжжя, з боку моря. На подив самосцев, обов’язки верховної жриці Посейдона виконувала миловидна дівчина. Вона залишалася на цій посаді до заміжжя. Заплативши їй гроші за жертовних тварин і давши їх заколоти біля вівтаря Посейдона, самосці прямо попрямували до стану вигнанців, місце якого вказав той же провідник. Не встигли вони пройти і стадія, як до Піфагору кинувся стояв на узбіччі юнак.
— Піфагор! Як ти тут опинився? — вигукнув він, обнімаючи брата.
— Я привів сорок своїх кораблів, — відповів Піфагор з посмішкою.
— Та ти жартуєш! Звідки у тебе кораблі?
— Не жартую. Ось їх начальники. Вони підтвердять, що знаходяться під моїм командуванням, а до того підпорядковувалися Полікрата і ледь не опинилися у Камбіса. Я ж від свого імені прошу тебе або кого іншого їх прийняти, бо бути навархом не моя справа і мене чекають інші справи.
Але куди звернений погляд найсильнішого у світі людини? Кого він шукає серед глядачів? Ось на обличчі швидше мудреця, ніж борця, з’являється вираз радості. Він когось знайшов! Він відділяється від інших і піднімається по схилу, і всі поступаються йому дорогу. І ось він зупиняється перед людиною його років в повстяної тіарі на голові і строкатому вбранні. І ті, хто був поруч, могли почути:
— Піфагор! Не дивуйся! Мені розповідав про тебе мій нещасний зять. Та й сам я був у сусідньому приміщенні і запам’ятав твій розмова з Демокедом слово в слово! Я бачив тебе, ти мене ні. Дозволь, я проведу тебе на місце, яке гідно тебе!
І вони обидва йдуть до місць для почесних глядачів, і відомий лише трохи самосец сідає поруч з вищими посадовими особами Олімпії — жерцями, почесними чужинцями. І всі ці люди встають, вітаючи незнайомця, якого привів сам Мілон, ще не знаючи імені цієї людини і не здогадуючись, що найсильніша людина на землі з цього великого дня став учнем наймудрішого з мудрих.
Вперше за весь час існування Олімпійських ігор порушена процедура їх. Але це нікого не бентежить. Адже порушник сам Мілон!
Глашатай, виходячи на середину поля, проголошує:
— Хай виходять змагаються в бігу!
І змагання починаються.
Золоте стегно Піфагора
Ніколи ще гавань Трезен не знала такого велелюддя. Проводжати Піфагора прийшли не тільки самосские вигнанці, не тільки трезенцы, але і жителі Коринфа, Аргоса й інших міст Пелопоннесу. Популярність йому принесло чудо в храмі Гери, було залучено в святилище тисячі паломників. А слідом за цим поширився слух, що у Піфагора золоте стегно, дароване йому самим Аполлоном Гіперборейським.
Марно Піфагор казав, що з золота у нього тільки ланцюг, яку йому як почесному громадянину подарували картхадаштцы, що з Аполлоном він не спілкувався, у гіперборейців не гостював, а побував в землях єгиптян, фінікійців, халдеїв та євреїв і навчився багато чого, що може здатися дивом. Але все одно за ним ходили юрбами. Одного разу, розлютившись, він підняв гіматій і хітон і показав стегно роззявам. І після цього все одно знайшлися такі, які запевняли, що стегно у Піфагора золоте.
І тоді Піфагор вирішив змінити ім’я судна «Еак» не на «Аполлон», як припускав раніше, а в жарт на «Золоте стегно». Ці слова Архип вивів золотом на червоному борту під схвальний регіт команди і поруч з ними зобразив трикутник. На носі ж був встановлений фінікійський карлик з чорного дерева з якого висувається дражливим золотим язичком.
Альтіс — священний ділянку Олімпії.
Сотпер — спаситель.
Серед численних переказів, що оточували ім’я знаменитого грецького силача Мілона, ходив і розповідь про те, що він часто, стиснувши в кулаці гранат, пропонував усім охочим розтиснути пальці.
Матроси скинули і притиснули трап. Отвязан і смотан біля щогли канат. Виринули з води і заскрипіли по борту якоря. Дружно вдарили весла. Між кормою і берегом ширилася пінна смуга.
Перший у світі корабель знань йшов у невідоме майбутнє. І ось він вже мчить повз скелястого берега від одного мису до іншого, не втрачаючи з уваги землю, немов би виконуючи танець у хвилях острова. Внизу веслярі, змагаючись між собою в силі і спритності, підняли гамір. Швидше! Швидше! Подалі від цього моря, яким впору називатися Перською, цих перенаселених гір, де сперечаються з-за кожного клаптика землі, на родючі низини Італії, де немає нестачі ні в воді, ні в хлібі. Шлях туди вказує сам Геліос.
Широко розставивши ноги, Піфагор стоїть на носі. Сивіючі волосся його розтріпалося. Очі палають. В душі лунає музика сфер.