Жовтень 1941 року. Німецько-фашистські війська, долаючи впертий опір частин Червоної Армії, продовжували просуватися в глиб нашої Батьківщини. Героїчно боровся обложений Ленінград, після місячної оборони ліг Київ. Тривали запеклі битви і на інших фронтах.
На півдні гітлерівці, форсувавши Дніпро, захопили лівобережжі України й розгорнули наступ на Ростов, Крим, щоб потім прорватися на Північний Кавказ.
На самому південному фланзі фронту непохитним форпостом стояла Одеса.
У свою чергу частини 25-ї Чапаєвської та 95-ї дивізій, що тримали фронт у напрямку ст. Дальник, сміливою контратакою відкинули ворога майже на 18 кілометрів. Удар був настільки стрімким, що наші війська, крім великого числа полонених, прямо на вогневих позиціях захопили артилерійські батареї, підготовлені для обстрілу міста. Тільки на передньому краї сектора, де вела бої 95-я дивізія під командуванням генерал-майора В. Ф. Воробйова, було понад двох тисяч вбитих ворожих солдатів і офіцерів.
Наші успіхи гнітюче діяли на психіку ворога, знижували боєздатність румунських солдатів, які не знають, заради чого, заради яких цілей вони повинні віддавати свої життя.
Якось після відбиття однієї з атак в районі хутора Красныш переселенець до мене привели полонених (я в той час командував 287-м полком Чапаєвської дивізії). Я задав їм питання: за що вони воюють? Відповідь був характерним. Думається мені, що так на нього відповів би кожен ворожий солдат: — Коли нам оголосили про війну проти більшовиків,— сказав полонений офіцер, полковник пообіцяв: «Як тільки ми дійдемо до річки Буг, кожен солдат отримає по 15 гектарів землі».
— І ви впевнені, що отримаєте?
— Нам казали, що як тільки почнеться війна, Червона Армія розбіжиться і ми легко дійдемо до Бугу.
— Ну, а зараз що думаєте?
— Що говорити?! Не так легко перемогти Червону Армію. Ось скільки часу ми намагаємося взяти Одесу, але, крім величезних втрат, нічого не маємо. Солдати нервують, вони щодня бачать смерть своїх товаришів…
Варто було грабіжникам відчути відсіч, як у них моментально пропадало бажання воювати. Чад перших днів війни у румунських солдат пройшов, та за будь-якої нагоди вони здавалися в полон.