За що привласнюють Героя СРСР | Історичний документ

Радянська війська у 1944 році підійшли до села Страхолісся і зіткнулися як здалося на перший погляд з безвихідною ситуацією. Щоб взяти село потрібно було подолати міст, який в свою чергу був замінований, так само міст охоронявся гарматними розрахунками, яка як в тирі могли розстріляти радянські бойові машини. Авантюрне рішення сформованої ситуації прийшло в голову механіку-водію Т-34, Петру Трайнину.

Тут-то Петро Трайнин і звернувся до старшого лейтенанта Назаренко (тому тільки що було присвоєно чергове військове звання) з пропозицією:

— Командир, а що, якщо все-таки спробувати прорватися в село через міст?

— Через міст,— сумно усміхнувся Назаренко.— Ну й дивак же ти, Петре. Через міст… А як до нього підступишся? Сам же знаєш, що там нас чекає.

— Та вже знаю. І все-таки є у мене одна пропозиція. Не знаю, чи варте, але є. Правда, зважитися на нього…

Вже вечоріло. Вони, усім екіпажем, сиділи на теплій трансмісії і курили. Навіть Назаренко віддав перевагу махорку — міцніше, зліше. Як раз під момент.

— Ну що ще за пропозицію таку?

В голосі старшого лейтенанта чулося недовіру. І Петро розумів командира. Дійсно, все вже начебто обдумано, виважено. Кожен вузлик распутан. Немає можливості скористатися мостом, ні! А тут — така пропозиція.

— Я тут до розвідникам після другої атаки забіг,— сказав Трайнин, присуваючись ближче до Назаренко.— Схему з їх слів накидав. — Дістав з кишені аркуш паперу, розгладив його на коліні. — Так, для себе. А потім став прикидати так і сяк… Виходить, командир, що по мосту все-таки пройти можна. Хоч і ризиковано, ледь ль не на одній гусениці, але можна.

— Овва! — похитав головою Назаренко.—Адже Там тол майже на середині навален. Але він все ж вдивився в нацарапанную Петром схему. Петро Бережнев і Віктор Ляхів теж зацікавилися, посунулися ближче.

— Та ні, не зовсім на середині,— уточнив Трайнин.— Він правіше. Тому ліву гусеницю потрібно пускати ось так, по самому що ні на є краю.

— Ти, старшина, говориш так, ніби фашисти тебе безперешкодно до мосту підпустять,— усміхнувся єфрейтор Бережнев.— Адже Сам сказав, що три гармати на прямою наводкою. Так вони на далеких підступах до мосту спалять.

— А якщо ці знаряддя вогнем з місця знищити? Їх же, кажуть, навіть видно,— запропонував стрілець-радист Ляхів.

— Ні, це не діло,— заперечно мотнув головою Петро.— Знищити їх — не проблема. Але фашисти тут же підірвуть міст. А нам він потрібен!

— Ну так що ж ти пропонуєш? — подивився на свого механіка-водія старший лейтенант Назаренко. — Прямо у відкриту до мосту йти?

— І обов’язково вдень,— підтвердив Петр.

— Та ти що, Петре, в своєму розумі? — Назаренко пильно подивився на Трайнина. —На вірну смерть парадним маршем!

— Так я ж відразу і попередив — на це треба зважитися. Шансів із ста. А може, й того менше. Тут, командир, все від психології німців буде залежати.

— Нічого не розумію,— з досадою відкинувши недопалок сказав старший лейтенант. —Тепер ще й психологію приплів. — Подався до Петра, — Слухай, не мудри, викладай, що надумав.

І Трайнин виклав. Його пропозиція зводилась до наступного: вранці вони повинні рушити до мосту, звичайно, без стрілянини, не поспішаючи. Гармата — в крайньому верхньому положенні, можна навіть баштові відкрити люки. Перше, що можуть припустити фашисти — цей радянський танк не інакше як заблукав. Зупинився із-за технічної несправності і відстав від основної колони. Ну а тепер отремонтировался і наздоганяє своїх. Вважає, що росіяни вже в Страхоліссі, тому йде без побоювання. А коли так, то — мабуть-но сюди, через міст, голубчику. Та ми тебе тут голими руками візьмемо.

Можливо і інше, німці можуть не клюнути на цю вудку. Але все одно навряд чи вони будуть стріляти по одиночному радянському танку на підході до мосту. Навіщо? Для трьох знарядь, сторожать буквально кожен його рух, він — мета легка. З дороги не зіб’є, нікуди. Ну а потім, побачивши складений на настилі тол, танкісти, звичайно, зупиняться. Тоді з двох десятків метрів по гусениці навряд чи промахнешся. А там і екіпаж можна в полон взяти.

Ну а якщо нерви у фашистів не витримають… на те і ризик.

Після того як Трайнин виклав свій план, члени екіпажу довго мовчали. Першим тривалу паузу порушив старший лейтенант Назаренко. Запитав неголосно:

— Ну що вирішимо, братці? Приймаємо план механіка?

— А що тут вирішувати? — знизав плечима башнер Бережнев. — Задумка стоїть, треба випробувати.

— А ти, Вікторе? — звернувся до Назаренко стрілка-радиста Ляхову.

— Я — як усі.

— Значить, порішили! — старший лейтенант ривком піднявся на ноги, запропонував Трайнину: — Давай сходимо до комбатові. Ти йому ще раз в деталях розповісти все.

Майор Безруков уважно вислухав Петра. Під кінець не витримав, радісно потер руки, сказав:

— А це цікаво! Молодець, старшина, здорово придумав! Ось тільки деякі деталі. Згоден, до мосту повинен йти один танк. Але припустимо, ви пройдете, знищите знаряддя. Але міст! Де гарантії, що його не підірвуть в той момент, коли ви атакуєте фріців? Ні, тут треба подумати. Сапери потрібні. Але з вашим танком їх не пошлеш. Отже, другий танк потрібен. Щоб слідом за вами до мосту б кулею вискочив. З саперами.

І ще. Розправитися з знаряддями і — в село. Дійте стрімко. Ось тут потрібен третій танк, не інакше. — Безруков глянув на Назаренко. — Кого візьмеш, старший лейтенант? Чиї екіпажі?

— Тут, товаришу майор, багато чого буде залежати від механіків — водіїв, від їх досвіду, — випередивши свого командира, відповів Трайнин. — Я прошу виділити нам в допомогу екіпажі, де механіками-водіями служать старшина Стародубец і старший сержант Пономарьов.

— Добре,— погодився комбат. — Ну що, товариші? Готуйтеся! А я — до комбригу. Доповісти. Думаю, він прийме ваш план.

За що привласнюють Героя СРСР | Історичний документ

Ось попереду залишилась лише вузенька смужка настилу. Пора! Петро різко бере на себе правий важіль і водночас до кінця вдавлює педаль подачі пального. Танк круто розвертається вправо. Так круто, що його корму навіть зависає над річкою. Але вже поданий у вихідне важіль, і машина, рванувшись вперед, вцепляется траками в грунт.

Перейти на третю (Петро вів танк по мосту на другій передачі), а потім і на четверту передачу було справою секунд. На високій швидкості тридцятьчетвірка налетіла на дзот праворуч, обрушила його (на щастя, саме в цьому дзоті, як з’ясувалося пізніше, знаходився ворожий сапер, який і повинен був крутонути ручку підривної машини. Але не встиг…), з ходу вдарила броньовим зрізом по першому знаряддю (прислуга навіть не встигла розбігтися), потім підім’яла під гусениці друге і третє. Трайнин хотів було розвернути машину на дзот зліва, але Назаренко крикнув:

— Та чорт з ним, з цим дзотом! Давай вперед, в село! Залиш дзот іншому танку! Он він, вже підступає до мосту. І третій слідом спішить…

Влетіли в Страхолісся. За першими ж будинками виявили артилерійську батарею противника. Розрахунки метушилися біля гармат, ведучи вогонь в протилежному напрямку. Мабуть, відбивали демонстративну (так було заздалегідь обумовлено) атаку головних сил бригади з північного сходу.

Гітлерівці у знарядь надто пізно похопилися, їх розстріляли з кулеметів. Гармати ж тиснути не стали, може, згодяться і самим. Разом з догнавшими їх двома танками стали просуватися до центру села. А з північного сходу на вулиці Страхолісся накочувалися вже інші машини бригади.

Отже, Страхолісся наше! Вибиті з нього гітлерівці поспішно відступили в сусіднє село. Їх не переслідували: за два дні боїв витратили майже все пальне, потрібно поповнити боєзапас.

Ледь Петро виліз з танка, щоб розім’ятися, як до їх машині не підійшов — підбіг комбат майор Безруков. Не в силах стримати своїх почуттів, сграбастал Трайнина в оберемок, закричав майже в саме його вухо:

— Ну, старшина, ну, любий! Привселюдно заявляю: за сьогоднішнє до звання Героя подання на тебе напишу! — Розтулив обійми, відпустив на крок, зміряв Петра з ніг до голови сяючим від радості поглядом. —Ну а поки величезне тобі спасибі за подвиг! І від себе особисто, і від усіх танкістів!

Сказано це було так незвично, не по-військовому, що Петро в першу хвилину навіть розгубився. Як відповісти комбатові? За статутом? Але той ніби не оголошує подяку, а спасибі говорить…

І відповів теж не по-статутному:

— Спасибі, товаришу майор.

Тим часом до центральної вулиці села підійшли паливозаправники і вантажівки зі снарядами. І тут же по колоні передали усний наказ комбрига: на дозаправлення пальним і завантаження боєприпасів — півгодини. І — і знову бій.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам