З чого складалися трофеї або військова здобич козаків? | Історичний документ

«Сіряки-то у нас сірі, та розум-то оксамитові», «Добути, або дома не бути». (Козачі приказки)

Вітчизняна історіографія, як дореволюційна, так і радянська, намагалася не помічати багато «незручні моменти» в 1812 році. Наприклад, у найрізноманітніших джерелах виявилися зафіксовані численні факти грабування і мародерства російських воїнів. Такого роду «гріхи» сучасники, не без підстави, найчастіше приписували, в першу чергу, козакам.

Спробуємо розглянути це негативне явище в бойовій практиці 1812 року. Для цього звернемося до передісторії цього малодослідженого питання. У стародавні часи, коли походи «за зипунами і ясиром» були одним з найважливіших і головних джерел існування войовничих мешканців Тихого Дону, у козаків вся військова видобуток називалася особливим загальним терміном — «дуван». Причому все здобуте в бою у супротивника (майно і полонені) вважалося колективною власністю всіх учасників походу.

З чого складалися трофеї або військова здобич козаків? | Історичний документ

Мабуть, вже тоді вся військова здобич, при збереженні непорушності усталеного принципу колективізму, збиралася докупи на рівні десятки чи сотні, а потім якась частина виділялася у вищі військові інстанції для розподілу серед безпосередніх козацьких начальників.

Всі подробиці та пропорції розподілу захопленої здобичі з’ясувати важко за відсутністю в розпорядженні дослідників надійних джерел, але безспірних доказів того, що така система функціонувала під час воєн, досить.

Процес цей багато в чому суперечив існуючим юридичним постановами Імперії, а тому не афішувався і відбувався всередині Війська приховано від очей російських чиновників; регламентувався він укоріненими в масовій свідомості неписаними нормами козацького звичаєвого права.

Природно, залишилися лише глухі згадки і непрямі свідоцтва про стійкою живучості законів «дувана» на театрах військових дій.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь