З 66 тисяч повернулося 300 осіб | Історичний документ

Зі Словаччини, захопленій фашистами в 1939 році, протягом 1942-1944 років було вивезено в Освенцим понад 66 тисяч осіб. Тільки з кінця березня і до серпня 1942 року в Освенцим прибуло близько 47 тисяч словаків. Потім до вересня 1944 року була перерва, а після придушення словацького національного повстання в Освенцім було вивезено відразу ж 14 тисяч осіб. Крім того, багато ешелонів з Словаччини і відправили в інші концтабори.

Вивезенням людей зі Словаччини займався Вислицени— гітлерівський радник при фашистському уряді Словаччини. Його діяльність зводилася до організованого вимагання та шантажу.

Він був ініціатором кампанії «Гроші або життя». У цій грі могли взяти участь лише багатії. Вислицени був пов’язаний з групою словацьких фашистів з високих урядових» органів. За високий викуп вони визволяли людей від відправки в Освенцим. Ці закулісні махінації дуже нагадують те, що відбувалося в 1944 році в Угорщині.

Одна з колишніх в’язнів Освенціма, Катержіна Сингерова, розповідає про те, як нацисти охороняли таємницю Освенціма: «У березні 1942 року мене викликали в центр, який займався відправкою людей на нові місця проживання. Нам сказали, що ми їдемо в Польщу, щоб підготувати там житло для наших родин, а потім почати працювати за фахом. Нам дозволялося взяти з собою мінімум необхідних речей. На початку квітня нас погрузили в товарні вагони, і ешелон попрямував до польського кордону.

Ми прибули на платформу Освенціма, а звідти нас в супроводі есесівців повели в табір Освенцим I. Там у нас відібрали весь наш багаж і одягнули в стару форму, що залишилася після радянських військовополонених. Взуття нам теж було наказано віддати, а натомість видали дерев’яні черевики, причинявшие болісні страждання. Особливо гнітюче подіяло те, що всіх стригли наголо.

Табір Біркенау тоді ще тільки будувався. Там працювали радянські військовополонені. Для нас роботи не знайшлося, але, щоб ми не байдикували, нас змушували безглуздо перекладати камені з однієї купи в іншу.

Пізніше ми працювали на будівництві бараків для есесівців, шосе, осушувальних каналів. У нас не було ні лопат, ні кирок, ні тачок, тому глину доводилося навантажувати прямо голими руками і перетягнути її на саморобних ношах або прямо в гімнастерках.

Блоки взимку не опалювалися, кухні в таборі тоді ще не було, а юшка привозилася на машинах з іншого табору, так що вона завжди була холодна. Жінкам доводилося працювати і під дощем і в снігу. Одяг промокав, хворі ноги нили, поголені голови покривалися наривами і виразками. Люди вмирали, як мухи. Від відчаю багато шукали порятунку на дроті з струмом високої напруги.

З 66 тисяч повернулося 300 осіб | Історичний документ

Одного разу восени по табору рознісся слух, що прибуває якась комісія. Почалася активна підготовка до її прийому. Старе ганчір’я, служило до цього одягом, було змінено на жіночий одяг. Деякі з нас отримали навіть нижню білизну, а голови було наказано пов’язати білими хустинками.

Для бесіди з комісією призначили дівчат, які працювали в канцелярії або на інший легкій роботі. Їх навчили, як відповідати на питання комісії, і попередили, що якщо вони будуть відповідати неправильно, то понесуть суворе покарання. Вони повинні були говорити: «Ми працюємо в таборі за своєю спеціальністю. Живеться нам добре. Нам дозволено залишити при собі всі привезені з собою речі. Нам дозволяється вільно листуватися і отримувати посилки…»

Коли прибула комісія, всіх нас вивели з бараків і вишикували в колони на відстані 15 метрів від членів комісії. Розмовляти з ними могли лише спеціально виділені для цього жінки. Їх і сфотографували члени комісії.

Як тільки комісія пішла, у нас відібрали нові речі і знову видали нам старе ганчір’я. Коли в Освенцим прибутку нові ешелони, то новачки розповідали нам про те, що у словацьких газетах бачили знімки деяких з нас і читали текст наших розмов із журналістами.

Тому вони спокійно поїхали сюди, взявши з собою всі свої найкращі речі. Багато самі попросили відправити їх в Освенцім, сподіваючись таким чином уникнути переслідувань з боку глинковских фашистів».

З 66 тисяч осіб, відправлених в Освенцим, в Словаччину повернулося менше 300 осіб.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам