Євген Савойський — генералісимус Австрійської армії | Історичний документ

18 жовтня 1663 року в Парижі в родині Моріца Савойського народився майбутній генералісимус Австрійської армії — Євген Савойський. Батько Євгена — Моріц, служив у французького короля Людовика XIV у посаді командира швейцарських військ.

Початок військової кар’єри

Євген почав свою службу не у французького монарха, а простим волонтером у його супротивника — в австрійській армії. З тієї простої причини, що французький король, коли Євген, наймаючись на службу до нього, попросив полк, відповів: «Молодий ще! Полк заслужити треба. Або купити». «Ну, тоді я ваш вічний ворог, сір,— розлютився Євген. — Просити будете — не повернуся».

Війна проти Турків

В австрійській армії у принца Савойського знайшовся покровитель — двоюрідний брат маркграф Баденський. Він допоміг Євгену здобути офіцерську посаду в армії, вирушала в похід на турків. І перше бойове хрещення майбутній знаменитий полководець отримав в Австро-турецькій війні 1683 -1689 років, викликаної загарбницької політики Османської імперії.

У жовтні 1683 року Євген Савойський разом з військами Яна III Собеського штурмував табір турецьких військ, осадивших Вену. Штурм врятував Відень від смертельної небезпеки. Потім Євген аж до 1688 року воював проти турків в армії герцога Лотаринзького. У двадцять п’ять років принц Савойський став генералом, а в тридцятиріччям віці — фельдмаршалом.

Війна проти Франції

У 1689 році король Австрії Карл VI призначив Євгена Савойського командуючим усієї австрійською армією в Італії. На цій посаді принц завдав ряд вельми чутливих поразок французьким військам.

«Ти ще пошкодуєш, сір,— бурчав він над картою битви,— що не дав мені в свій час полк!»

В Італії Євген вирішив спробувати з’єднати свою армію з армією генералісимуса Амедея II. Потужна угруповання, яка виникла б у цьому випадку, могла б і вдарити супротивника міцніше.

Амедей II на це погодився, але чомусь вирішив потім поодинці виступити проти французів, хоча Євген і попереджав його про небезпеку такого кроку. Принц Савойський виявився прав — армія Амедея II була розбита в битві при Стаффорде, і тільки стрімкі дії Савойського, який прийшов на допомогу зі своїм військом, врятували армію зарозумілого генералісимуса від повного розгрому. У 1691 році війська Євгенія Савойського змусили французів зняти облогу Коні, а потім разом з армією Амедея II вторглися в Дофинэ і оволоділи кількома фортецями.

Війна проти Османської імперії

На початку дев’яностих років за дорученням австрійського імператора Євген Савойський залишив командування армією і успішно виконав кілька важливих дипломатичних доручень. У 1697 році він знову був призначений командувачем австрійською армією і знову, як в юності, воював проти Османської імперії.

В цей період він здобув блискучу перемогу над турками в битві при Зенте. Гучна перемога принесла принцу популярність далеко за межами Австрії. Його стали вважати, і цілком справедливо, одним з найбільших полководців Європи.

Італійський похід

Австрійська армія в період його командування набрала таку міць, що стала вважатися найсильнішою в Європі. Велич армії було настільки незаперечно, що в іспанських та італійських війнах, що тривали з 1701 по 1714 рік, в союзі з англійською армією змогла вщент розбити непереможних французів.

В Італії армія Савойського вчинила складний перехід через Трудентские Альпи і дала битви при Капрі і Кіарі, захопила Ломбардію до річки Олио.

Кампанію 1702 року принц Савойський почав раптовим і вельми успішним нападом на провінцію Кремонд, причому їм був узятий в полон французький командувач маршал Віллеруа. Потім Савойський красиво, з точки зору військової, оборонявся проти військової угруповання французького маршала Вандома.

Організаторський талант австрійського полководця проявився і в тому, що він, будучи призначений президентом австрійського Гофкригсрата — своєрідного Вищого Державного військової ради, швидко вжив низку заходів, які врятували імперію від поразки.

Італійський похід, очолюваний Савойським, на перший погляд мав на меті захоплення французьких володінь тут, насамперед Мілан, Кремона, Верона та області на північ від річки По. Але це тільки на перший погляд.

Головним завданням ставив Євген захоплення перевалів через Альпи і опорних пунктів на підходах до них. Це було вкрай необхідно — наближалася велика війна, і володіння перевалами забезпечувало стратегічну перевагу.

Третя війна проти турків

Після Італії Євгенію Савойському довелося ще раз повоювати проти турків-османів. Прямо фаталізм якийсь! Може бути, якщо б не європейські сварки, доля призначала його на роль могильника імперії Османів? В цей, третій раз Савойський воював проти турків на території Угорщини.

І тут успіх супроводив йому, здобув ряд серйозних перемог, за ці бойові заслуги принц був удостоєний найвищого військового звання генералісимуса в 1697 році.

Стратегія армії

В чому був секрет такої могутньої армії, а секрет був простий. Принца абсолютно не цікавила походження, зв’язку і багатство його офіцерів, у главу кута поставлений професіоналізм, а про купівлю посади в його армії не могло бути й мови.

Дбав Євген Савойський і про простих солдатів, їх екіпіровці, платня, їжі та відпочинку. А ті намагалися не підводити полководця. Але це тільки одна сторона медалі. Друга полягала в умінні принца використовувати у військових цілях політичні ситуації.

Так, коли в 1703 році в Тіролі спалахнуло повстання проти Баварії і Франції, Савойський діяв заодно з повстанцями. Точно також він використовував повстання в Ельзасі. Результат підтримки повстанців був дуже навіть вагою поразки Баварії, усунення небезпеки вторгнення французів і німців в Австрії і загрози для австрійської армії бути оточеною і відрізаною від решти військ імперії.

Війна в Іспанії

Ряд блискучих перемог здобув генералісимус Савойський і у війні за іспанську спадщину: при Гохтедте в 1704 році, у Туріну в 1706 році, при Мальплаке в 1709 році. Але в цей же період своєї військової кар’єри принц зазнав і поразка — він був розбитий французьким маршалом К. Л. Вилларом в битві при Денене в 1712 році. Що ж, на частку всіх полководців випадали не одні тільки перемоги!

Після закінчення іспанських та італійських воєн за Раштадтскому мирним договором іспанський престол був закріплений за Бурбонами, але з умовою — не з’єднувати ні в якому випадку в одній особі французький і іспанський престол. Тепер у Австрії залишався тільки один серйозний супротивник — турки. Знову турки! Але тепер Савойський міг дозволити собі зосередити проти Османської імперії всі можливі сили, що він, зрозуміло, і зробив. Ну, тепер тримайся, османи!

Австрійсько-турецька війна

У цій австрійсько-турецької війни 1716-1718 років Савойський завдав туркам серію послідовних і серйозних ударів. У жовтні 1716 року він штурмом взяв Темешвар, потім — Петервардейне, а через рік, у серпні, завдав османам поразка під Белградом.

Євген Савойський — генералісимус Австрійської армії | Історичний документ

Турки запросили миру, який і був укладений в 1718 році. Османської імперії довелося розлучитися на користь Австрії з частиною Сербії, Валахії і повністю віддати Північну Боснію.

Намісник Австрійських Нідерландів

Після смерті польського короля Августа II у 1733 році залишилася без спадкоємця корони Польща. Франція наполегливо тягне на престол «свого» — Станіслава Лещинського. Савойський ж прекрасно розумів, що це означало для Австрії втягування в блок проти могутньої Росії.

Тому він виступив проти того, щоб на польський трон сів Лещинський. Розуміли, що ні в якому випадку в сформованій ситуації не можна пов’язувати Польщі з Францією, і магнати, й пересічні громадяни Польщі. Врешті-решт справа кінчилася тим, що першою в цей конфлікт втрутилася Росія. На прохання самих поляків вона ввела свої війська в Польщу, і на престол був обраний Август III, а не Лещинський.

У 1714 році австрійський імператор Карл VI призначив Євгена Савойського намісником Австрійських Нідерландів. Намісником генералісимус пробув десять років, причому активно пригнічував там антигабсбургське рух. Помер принц Савойський у Відні 21 квітня 1738 року.

Генералісимус Савойський був сміливим і рішучим полководцем. Його талант спирався на глибокий аналіз сил і засобів противника, стратегічної та оперативної обстановки. Йому були притаманні холоднокровність у найкритичніші хвилини і вміння прив’язати до себе серця солдатів.

Він був загальним улюбленцем імперії австрійських Габсбургів, і пам’ятник у Відні — свідоцтво його історичних заслуг.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: