Повстання під проводом Омеляна Пугачова, іменував себе імператором Петром III, часто називають селянською війною. Однак це назва звужує картину події, оскільки брали участь в ній далеко не тільки селяни. Її частиною можна вважати і національну війну, яку вели під керівництвом Пугачова багато народів Російської імперії.
Взагалі національні меншини примикали до Пугачову за власними мотивами, не завжди співпадало з цілями російських козаків і селян. У складі Російської імперії вони відчували потрійний гніт: національний, релігійний (татари і башкири були мусульманами, а марійці і удмурти зберігали свої традиційні вірування) і класовий.
Місцеве чиновництво ставилося до них як до людей другого сорту, духовенство ставило своєю метою звернення меншин в православ’я, причому іноді насильно, велика частина цих народів знаходилося в кріпосному або напівкріпацькому стані.
Починаючи з часу Єлизавети Петрівни на землі удмуртів починається будівництво мануфактур. Особливо цей процес активізується при Катерині II, та населення навколо Іжевська зараховують до приписні селяни. Крім несення звичайних державних повинностей їх залучають на різні роботи на мануфактурах. Не дивно, що коли тут дізналися про появу «істинного» справедливого імператора Петра Федоровича, яка звільняла від усіх повинностей і залежності, то підтримали його проти узурпаторши німкені.
За повідомленнями царських чиновників удмурти надають бунтівникам всіляку допомогу, відмовляються давати коней на заводи, перевозити необхідні матеріали, ніж зупинили всяке виробництво. Незабаром до удмуртам прибув один з татарських ватажків, котрі долучилися до Пугачову, Юска Кудашев, який остаточно звільнив їх від усяких робіт і зі своїм загоном розграбував царські заводи. Багато з удмуртів приєдналися до пугачовські військам.
Татари, що населяли великі землі вздовж Волги і до Уралу, також приєдналися до Пугачову. Їх, як мусульман, особливо приваблювали в програмі Пугачова свобода віросповідання і припинення примусового нав’язування християнства, соціальна справедливість і ліквідація кріпосницьких порядків. Що викликало додаткове схвалення татар, так це звернення до них у своїх посланнях татарською мовою.
Цілий ряд татарських вождів займав досить високе становище при «Петра Федоровича». Так Бахтіяр Канкаев, казанський волосний старшина, брав участь у плануванні військових операцій Пугачова, і сам безпосередньо командував загонами. Особливо важливу роль він зіграв під час казанського походу Пугачова.
Інший татарський старшина Муса Мустафін також активно діяв під Казанню. Татари взагалі особливо інтенсивно допомагали Пугачову саме при Казанському взяття, оскільки в цій древній столиці татар їм самим дозволялося жити лише на околиці. Це багато в чому полегшило Пугачову завдання, і Казань була їм взята.
Не меншу, і навіть можливо велику роль у повстанні Пугачова зіграли башкири. Володіли високою боєздатністю башкирські загони не раз брали уральські фортеці з царськими гарнізонами і нерідко забезпечували перемогу пугачовського війська в окремих битвах. Найбільш відомий башкирська ватажок – Салават Юлаєв – зібрав багатонаціональний загін, куди крім башкирів увійшли татари, удмурти, марійці, чуваші й активно діяв у Пермської землі.
Але він був далеко не єдиним, хоча і найвідомішим, башкирським вождем у Пугачова. Бектимур Мутаев, Кинзя Арсланов, Идеркай Баймеков і ще багато інших брали участь у повстанні, особливо на початковому етапі, коли башкирські загони в армії Пугачова налічували близько 40 тис. чоловік – приблизно половину сил повсталих.
Але не дарма всі знають саме Салавата Юлаєва, який і нині вважається національним героєм Башкортостану. Він практично до самого кінця повстання, коли багато башкирські вожді припинили свою участь у ньому, був вірним справі Пугачова. Він потрапив в полон тільки в листопаді 1774 року, коли сам Пугачов вже був схоплений.
Якщо про татар, башкирів, чувашів у повстанні Пугачова широко відомо, не всі знають про значне присутності в його війську калмиков. Причому калмики володіли рядом привілеїв, пов’язаних з їх обов’язковою військовою службою. Багато з них прийняли православ’я, хоча велика частина залишалася буддистами. Тим не менш, зростання податкового тягаря, постійне примушування до участі у війнах імперії та їх підштовхнули до Пугачову.
Останньою краплею стало ліквідація калмицької автономії – Калмицького ханства – за указом Катерини II. Цим пояснюється участь у повстанні представників калмицької аристократії. Близько 10 тис. калмиків діяли в його армії в цілому. На чолі загонів стояли навіть представники калмицької верхівки, як, наприклад, Федір Іванович Дербетев, хрещений калмик з дуже знатного роду. Як вказували джерела, калмики, природжені воїни, які воювали за Пугачова, не шкодуючи себе. Той же Дербетев загинув від ран у травні 1774 року.
Разом з тим потрібно сказати, що участь татар, башкирів, удмуртів, марійців, чувашів, калмиків у повстанні Пугачова лише частково можна називати національним виступом. Значна кількість представників цих народів не тільки не підтримало своїх співвітчизників у Пугачова, але навіть виступило проти них. Насамперед, це звичайно представники місцевої знаті, заможні землевласники, місцевої купецтво. Калмики, мабуть, однаковою мірою воювали по обидві сторони в цьому повстанні.
Хоча повстання Пугачова закінчилося поразкою, не можна сказати, що національні меншини, які брали участь в ньому, також програли, швидше навпаки. Їх участь налякало Катерину. Вона хотіла пом’якшити спалахнув національне питання. Потрапили в полон вожді башкирів постраждали набагато менше, ніж їх козацькі колеги. Навіть Салават Юлаєв – перший ворог – як називав його П. Панін, був страчений, а відправлений на каторгу.
Башкири отримали статус військового стану, схожого з козачим. Національна знати, що залишилася вірною уряду, була нагороджена. Були зроблені поступки мусульманам – дозвіл будувати мечеті, припинення примусової християнізації. Так що в якійсь мірі національні меншини перемогли у повстанні Пугачова.