Після поїздки в СРСР: «Проїздив я по радянському царства тижні з два, і набридло порядно. Зовні я був заброньований всякими паперовими гарантіями, та нічого, допомагало; тільки один раз наш загальний друг (тепер партієць), здається, готовий був віддати мене в руки ГПУ, але я його заспокоїв, сказавши, що влипнет сам за зносини з нами.
Він страшенно лаяв нашого колишнього командира за «зраду і зраду батьківщини»; про нас вони знають. Бачив я, між іншим, кілька наших знайомих і про інших запитав, всі вони живуть неважливо, тільки і ситі, хто в столиці потрапив. А загалом там паршиво взагалі і брудно зокрема. Народ який пішов там інший, на людей, що мають зовні європейський вид, коситься… Різниця колосальна, і не тільки в зовнішності, але і в манерах, в зверненні, в образі мислення.
З сином знову гірше — тільки в минулому році відновили в правах, а тепер знову позбавили права голосу як «господаря» (адже у нас домохозяева — злочинний елемент). Хоча домогосподарство його всього-навсього полягає в тому, що він живе в моєму, до того ж націоналізованому і умовно повернутому, будинку (щоб не розвалився). А будинок зовсім безприбуткових, тільки тепер 25 руб. приносить, так і ті йдуть на ремонт печі попсувалися, пожежу було, а тепер підгнилий стелю провалився і з балками. Адже квартиранти платили за законом — % від платні. Один за кімнату в 42 квадр. аршина 95 коп. (брав п’ятака здачі), а платню мав 80 руб., а доктор, який займав зал і кабінет, — 2 руб. в місяць, а він був завідувач лікарнею і практику мав.
Квартиранти вселялися і виселялися самі, нас не питали, а за водою всі сусіди до водопроводу — калюжа вічно у дворі стояла, і кран обламали, а заборонити не можна — народне надбання. Я ж, як «частница», платила за свої 71 /2 кв. аршин — 7 крб. 50 коп., весь мій дохід (від дітей) і 20-25 руб. в місяць не складав. Так от і живу — 8-10 крб. проїдаю, решта за квартиру, воду, лікування, пошту. І не голодна, слава Богу, обід зварю з однієї страви на 3-4 дні, а так подкармливаюсь…»
З Дону, 10 лютого: «Дорогий брате, прописав би я вам про своє життя, але сторінка мала — бо якраз паперу не було. Різдво, Хрещення і Новий Рік тільки й ходимо, що на збори, та гроші носимо: то податок, самооподаткування — не те, так інше — і так всі роки платимо і платимо. Доплатились до того, що у кожного залишилося по одній парі биків.
Життя получшела: останній хліб забрали, залишили тільки на посів. Сказали нам так: нехай хоч всі з голоду здохне, а нам дай — що ж, кажуть, ви нас на свиней замінюєте? І ось, дорогий брате, подивись на цю сторінку, яку я написав. Писати, звичайно, здорово не будемо — ні хвалитися, ні докоряти, а поміркуй краще сам. Ви, напевно, краще нас розвинені, я думаю, що довелося вам розвинутися в чужій країні, навіть на всі мови.Писав Кольцов — не розбери кінців. Ваш брат…»