До останніх років ми рідко говорили, та й думали, мабуть, про те, як важко жило покоління людей, що опинилися в тому відрізку часу, який відсікли дві війни. Навіть коли був світ, їм жилося важко.
Мила Тамарочка,— пише мати, яка виїхала з вітчимом в Грозний,— до нас дійшли чутки, що в Ленінграді і Москві продається білий хліб за комерційною ціною, по 4,50 за кіло. Ось щасливі! Невже правда? Якщо це дійсно правда, то я вас прошу купити нам з дядьком Колею, посушити і надіслати.
Томуся, тут ходять чутки, що ніби-то будуть повсюдно відбирати музичні інструменти, як то: піаніно і роялі у всіх рішуче. Тут деякі вже починають продавати. Дізнайся все, як у вас в Ленінграді, все спокійно щодо відібрання інструментів. Як Леда, чи він грає на роялі?
Прикростей прірву — реальних і очікуваних. Втрата калош на вішалці в аматорському театрі — майже трагедія: інших не дістати. Але ось і про радісну: мама вдало дебютувала у виставі. Тебе інтригує, яка ж роль у мене? Дорога Тамарочка, роль дуже маленька, епізодична, але досить-таки характерна і з нею треба вміло впоратися, мені допомогла моя природна захопленість. У нас в драмгуртку посилено готують монтаж до Ленінських днів. Весь гурток бере участь, я теж. Дядя Коля буде в ролі чеченця.
…З твого листа видно, що безсумнівно має на тебе значний вплив той молодий чоловік. За твоїми словами, він надзвичайно різноманітний, дивно розумний, начитаний і розвинений, високо інтелігентна. З подальшого виявляється, що він свій хлопець для робітників, відразу завойовує повагу і любов не тільки серед своїх хлопців, але і людей похилого віку (який же дідок поділився з тобою своїми думками?), що у нього разюче чесне ставлення до життя і до людей, що він дуже добрий, чуйний і чуйний, завжди готовий надати якусь дружню послугу. Крім того, виявляється, він чудовий художник і навіть поет, словом, «виняткова особистість»!!!
Після таких дифірамбів особистості всіх інших «хлопців» в моєму уявленні так потьмяніли, що нам з тобою навряд чи доведеться говорити про них. Потрапити під вплив такої цікавої особистості непогано, і тебе, значить, можна привітати. Ось тільки походження, за твоїми словами, підкачало: «з дворянської сім’ї», ось це, чорт візьми, з його боку велика необережність, але й те сказати, не проявив ж він тут занадто великої необачності, тобто у виборі своїх батьків. Заради Бога, не подумай, Тамарочка, що я хочу неодмінно трохи познущатися над тобою і твоїми приятелями і твоїми атестаціями. Ти знаєш, що я незмінно до тебе розташований і дуже хочу тобі вірити, та, загалом, і вірю. Правда, по своєму образу думок я в значній мірі скептик, але якщо ти навіть наполовину тільки права в обрисовании особистості, «Слави», то слава йому, слава і нині, і повсякчас, і на віки (не століть, звичайно, а на ваші століття).
Ось вже і перші привіти на двох: Добре, що ви займаєтеся зарядкою. Вітаю. Заряджайтеся! Ваше життя попереду! Катання на лижах — хороша штука, здорова річ. Катайся, дитинко, катайся на здоров’я, тільки одягайся тепліше. Привіт Ледику дорогому, поцілуй її. Славу теж міцно цілую. Ваша мама.
Довгі листи, довгі розмови люблячих людей. Занепокоєння старших, їх радість при кожному малому свідоцтві того, що молодші будуть щасливі.
Ростислав Хотинський і Тамара Андрієва одружилися у 1931 році. Йому — двадцять один, їй — вісімнадцять. Мені здається, я бачу їх життя, рухому натхненною енергією Ростислава, їх загальним—і для часу типовим— прагненням до високого. У знаменитої піаністки Марії Веніамінівна Юдіної прочитала близькі до цього моїм поданням рядки про життя її сучасників: «Отже, наша юність, багатьох людей мистецтва, науки, практичної життя була пофарбована безкорисливістю, бідністю, віддаленим гулом гуркоту громадянської війни, якщо завгодно — романтизмом, переконаної і органічної ідеалізацією подій і людей, і один одного; в центрі всіх і кожного стояло шукання істини…
Кожен на свій лад міг повторити дивні слова Блоку: «Я чую шум переворачиваемых сторінок історії». Ми не шукали спокою, благоустрою, накопичення; ми задовольнялися воблою і коржами з картопляного лушпиння, мотузяними туфлями, потертої одягом… Ми вставали і лягали з віршами, інші з музикою, в деяких інших так само міцно і міцно закладено було внутрішнє свідомість своєї творчої місії в мистецтві або науці; вони — і молоді, і старі — були завжди спокійні, впевнені в закономірності всього того, що відбувається, бурхливі хвилі конкретного буття розбивалися біля ніг їх піднесеною філософічності…»
Як чудово виражений тут образ життя, коли немає побуту, але є — буття! Буття — не приземлено конкретне, а наповнене постійним визначенням себе в цьому світі, свого місця в русі людства до кращих днів. І це було прекрасне буття!