Як женили Давида — переможця Голіафа | Історичний документ

І отрок грає безумця-царя
І безпробудну ніч руйнує,
І голосно переможну кличе зорю
І примари жаху душить.
(Анна Ахматова)

І влаштував цар Саул до своїх покоях з нагоди перемоги над филистимлянами бенкет, запросивши на нього старців ради та всіх, хто відзначився в битвах. До півночі ходили по уставленному стравами столу кубки з винами і не замовкав говір захмелілих воїнів про недавніх бойових справах і подвиги батьків і прабатьків. Нестройным хором проспівали пісню пророчиці Дебори, що сиділа під пальмою на горі Ефраїм. Хтось затягнув пісню Самсона «Щелепою осла побив тисячу…», але продовження пісні забув, і його не міг згадати ніхто, і тоді цар Саул сказав:

— Ось зараз ми тут сидимо, а душа Самсона там радіє, бо він був першим, хто воював із филистимлянами, і ніхто з нас йому не рівня!

Давид був сумний. Він мало пив і не співав з усіма. І це помітив що сидів з ним поруч Іонафан.

— Що з тобою? — запитав він.— Чому не веселишся з усіма?
— Що зі мною?..— повторив Давид.— В ту ніч до мене уві сні явився привид і почав мене душити. Відчуваю наближення якоїсь біди.
— А чи не взяти тобі кіфару? Развеешь смуток свою, і привид не знайде до тебе дороги.
— Мабуть…

І зняв слуга зі стіни і кіфару подав її Давиду. Встаючи, Давид прийняв кіфару і налаштував її на свій лад. Всі, хто був у царських покоях, повернули до нього голови. Хтось із воїнів вигукнув:

— Пропій про Голіафа, Давидушка!

На п’яного прикрикнули, і запанувала в палацових покоях тиша, якої, здається, ніколи ще не було. І заповнили зал звуки кіфари, сливавшиеся зі словами псалма Давидового:

О Боже, до Тебе подяку зберігаю.
Ти врятував мене від филистимлян,
Але знову готує мені пастку
Противник новий, всесильний.
Адже брехливе слово гостріше ножа,
Навіт ядовитее отрути.
Лише до милості Божої прагне душа,
Не треба іншої мені нагороди…

Ледь Давид скінчив співати, як Саул покинув бенкет. Обличчя його палало гнівом. Іонафан, слухав Давида, як зачарований, цього не помітив.

— Хто тебе навчив так грати і співати, мій друг? — запитав він.
— Мене ніхто не вчив,— відповів Давід.— Батько мій Ієссей ніколи не брав в руки кіфари. А брат мій Элиаб не виносив моєї гри і співу і незадовго до нападу филистимлян вихопив у мене кіфару з рук і її розтоптав.
— Нехай ця кіфара буде твоєю,— сказав Іонафан.— Бо після того, як я чув тебе, мені на ній грати!

І тут помітив Іонафан, що батька немає, і зрозумів, що йому не сподобався псалом Давида.

— Батько тебе не злюбив,— сказав він так, щоб не почув ніхто, крім Давида.— Я свідок того, як він сказав тобі: «Ось моя старша дочка Мерова. Я її дам тобі в заміжжя. Тільки будь мені сином хоробрим і веди війни, угодні Господу».
— Але я ж відмовився,— перебив Давид.— Я ж сказав отцеві твоєму, що не такий мій рід, щоб бути йому сином.
— Ти міг так сказати,— продовжував Іонафан.— Але ж недарма кажуть: «Царське слово міцніше скелі!» І що скажуть сидять навпроти нас, коли дізнаються, що мій батько віддав Мерову Авриилу Мехолафитянину? А хто цей Авриил? Запитай цих людей, вони навіть не чули цього імені. Так що поостерегись, Давиде!

Зайняті розмовою, друзі не помітили, як прочинилися двері і на порозі з’явилася молодша сестра Іонафана Мелхола. Вона не зводила з Давида очей. Пісня Давида була чутна в дівочих покоях на другому поверсі палацу. Мерова залишилася до неї байдужа, Мелхолу само пісня зворушила до сліз, і вона спустилася, щоб дізнатися, хто співав, і, побачивши поряд з братом юнака з кіфарою, зрозуміла, що це він, про кого вона мріяла, кого вона бачила в своїх дівочих снах.

На наступний ранок царський гонець повідомив Давидові, що він призначається тысяченачальником і повинен зі своєю тисячею облягати місто Асколон. За той час, що Давид перебував при палаці, він дізнався, що Асколон самий населений з дванадцяти міст филистимлян і оточений подвійною лінією стін. Облога такого міста з тисячею воїнів могла прийти в голову тільки безумця, а так як Саул на божевільного не був схожий, значить, він вирішив пожертвувати тисячею воїнів і тысяченачальником, якого ненавидів.

Про це розмірковував Давид, не здогадуючись, що пастка була підготовлена йому в Асколона. Коли почало темніти, Давид наказав розбити табір. І незабаром берег наполовину висохлої річки покрився шатрами. Обходячи воїнів, Давид наказав скласти намет своєму зброєносцеві. Повернувшись вже у темряві, Давид побачив, що його наказ виконано і, більше того, йому постелено високу ложі. Але ніби хтось шепнув йому: «Не лягай!» І він влаштувався на землі поруч з ложем і заснув як мертвий. Але все ж він прокинувся від якогось шуму, і, піднявши руку, натрапив на спис.

Поки він, розв’язавши зав’язки полога, вибіг, нікого не було. Зник і зброєносець. Витягнувши спис, Давид зняв з його древка мідний наконечник і сховав його. Воїнам він вирішив нічого не говорити, як тільки розвиднілось, повів їх до Асколону.

Після того бенкету Мелхола стала марніти, і про це доповіли цареві. Саул захвилювався й покликав до себе лікаря єгипетського, пользовавшего тільки його і яке перевіряло, не підклав хто в царську їжу отруту.

— Дочка моя Мелхола хворіє,— сказав він йому.— Дізнайся, яка в неї хвороба, і вилікуй.

Єгиптянин оглянув дівчину і не знайшов у неї ніяких видимих ознак захворювання. «Повинно бути, вона кого – небудь закохалася»,— подумав він і, щоб перевірити своє припущення, потай від Мелхолы зустрівся з її служницею.

— Скажи,— запитав він,— давно пані твоя захворіла.
— Позаминулої повний місяць,— відповіла служниця.
— Ти спиш в її світлиці?
— Так…
— А чи не доводилось тобі в ці дні чути, що пані уві сні називає чиєсь ім’я?
— Я чула ім’я «Давид».
— І як ти думаєш, хто цей Давид?
— Вона не знає ніякого Давида. А в той день, коли Давид син Єссея повертався з головою Голіафа, з палацу вона не виходила.

І прийшов єгиптянин до Саула і сказав йому:

— Хвороба твоїй дочці — Давид, і ти сам знаєш, як можна її вилікувати.
— «Це і моя хвороба,— подумав Саул.— І я від неї позбудуся». І він послав до Давида, під Асколон, гінця зі звісткою, що хоче з ним поріднитися через свою молодшу дочку Мелхолу, так какубедился не тільки в його хоробрості, але й слухняності. Давид відповів посланням: «я Людина небагата і незнатні, але твою молодшу дочку я готовий взяти в дружини і служити тобі, як служив».

У ту ж ніч до Давида в сновидінні з’явився привид і став його душити. Тому в нього виникла підозра, що цар нещирим і не залишив своїх ворожих намірів. Так і під час весілля Давид вловив його косий погляд і весь час був насторожі.

Коли молодята залишилися одні, Давид показав Мелхоле наконечник списа, ледь не позбавив його життя, і мовив:

— Ось цим твій батько хотів мене вбити на ложі в наметі. Але я пішов з пастки. Тепер він обрав западнею тебе. Допоможи мені звідси вибратися, якщо ти мене любиш.

І Мелхола спустила Давида з вікна, коли ж він зник, взяла на подружнє ложе домашній кумир, згорнула килим з козячого волосу і, поклавши йому під голову, лягла поруч. Тільки вона накрилася ковдрою, як у спальню увійшли батько і охоронці, щоб схопити Давида. Побачивши замість зятя кумир, Саул сказав:

— Нащо ти так обманила мене? Навіщо ти відпустила мого ворога?
— Він погрожував мене вбити, якщо я його не відпущу,— відповіла Мелхола.
— І зрозумів Саул, що Мелхола продовжує любити Давида, і став ще більше його боятися і став ворогом його назавжди.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: