Як вызволяли з оточення танки Т-34 | Історичний документ

150-а танкова бригада отримала сложнейшею завдання. Бо на шляху до Нікольському і Еманче противник створив цілий ряд сильних опорних пунктів, брати які коштувало чималої праці.

І першим таким опорним пунктом стала село Прокудино. Це була велика село, з кам’яними будівлями, які гітлерівці пристосували для оборони.

До того ж Прокудино стояло, як висловився старший лейтенант Хватів (він тепер командував зведеним танковим батальйоном), «на семи пагорбах» — на пагорбі, і куди не кинь погляд, лежала засніжена, безліса рівнина. Як тут підступишся?

Спробували підступитися з ходу — не вийшло. Тільки втратили танк підірвався і згорілий на мінному полі.

Відійшли на вихідний рубіж. У ніч послали саперів проробляти проходи. І з ранку — нова атака. На цей раз перед Прокудино залишилося дна танка.

Дві тридцятьчетвірки на сніговому полі. Ні, вони не загорілися, як та, що напередодні підірвався на міні, вони встали від вогню ворожої протитанкової артилерії. І отримані пошкодження були, мабуть, переборні, так як екіпажі підбитих машин хотіли зробити це самі.

Спробували, але як тільки танкісти вискочили з машин, одразу вдарили кілька ворожих кулеметів. З сільських хат висипали фашистські автоматники. Вони явно хотіли взяти екіпажі в полон. Вірніше, тих, хто залишився в живих.

Адже танкісти бригади бачили, як під кулеметним вогнем потрапляло кілька їхніх товаришів, ворожих автоматників відігнали від підбитих тридцятьчетвірок вогнем з місця. Більшого бригада поки зробити не могла — не пускати ж під прицільний вогонь ворога інші танки! Гітлерівці, схоже, лише цього і чекають. Адже вони не стріляють по нерухомих машин, залишають їх в якості приманки.

В одному з танків знаходився механік-водій старший сержант Блінохватов. Ніхто з бійців бригади не знав живі їхні бойові товариші. Переживання за своїх однополчан не сховалися від лейтенанта Назаренко:

— Коли автоматників відганяли, спеціально за тими тридцатьчетверками спостерігав. Фашисти ще до нашого вогню залягли. Значить, зустріли їх там. Ну а якщо зустріли, значить є живі.

— Комбриг розвідку тут у всі кінці розсилав. Шукати шляхи обходу цього горішка. Але, ні з чим повернулися розвідники. Снігу, кажуть, навколо — і танкам такі кучугури не осилити. Який звідси висновок? Та такий, що хочеш чи ні, а нам Прокудино не минути, через нього доведеться пробиватися.

І адже вірно мислив взводний Назаренко! Командир бригади дійсно планував атакувати Прокудино цієї ночі. І поламав його плани не хто інший, як старший сержант Блінохватов! Він зміг-таки з настанням темряви пригнати поранену тридцатьчетверку в розташування бригади!

Привіз і загиблих своїх товаришів по екіпажу.

— Коли нас підбили, — розповідав він обступившим його танкістам, — то перше, про що подумав, — моторне снаряд влучив. Двигун відразу стих. Ну ми вискочили. Озирнутися, значить. Дивимося, а снаряд, збивши з лівої сторони середній каток, наполовину в бортову броню увійшов. Тут мене й осінило: не інакше він своїм носом мені тягу паливну перебив, адже як раз на рівні її і всунулся. Ну пірнув знову через десантний люк. Спробував педаль — точно нежива. А відразу-то і не додивився.

Чую — черзі по броні. Одна, інша. Це вони, інший екіпаж розстрілюють. Ті чомусь не через десантний, а у верхній, баштовий, люк полізли.

Виліз, обполз танк. Точно, один залишився. І командир, і башнер, і стрілець-радист на снігу лежать.

Тут автоматники з села біжать, відбиватися треба. Я знову в танк. Люки зачинив і з курсового за ним. Потім ви почали снаряди класти.

Сиджу в танку, обмірковую, як мені з тягою бути. Згадав: у нас же колода для самовитаскування прикручені дротом! Ось він вихід!

Як вызволяли з оточення танки Т 34 | Історичний документ

Дочекався темряви, відмотав дроту довший, прикрутив один її кінець замість знятої тяги перебитою, простягнув безпосередньо від насоса в танка через люк баштовий, завів двигун. Занурив хлопців. І, потягуючи за дріт, заднім ходом пішов. Розгортатися боявся, бо як фріци сполошилися, відкрили вогонь. А ну як в корму попадуть! А лобова броня надійніше. Ось так і доповзла.

Ну а інша-тридцятьчетвірка що ж? — запитав Блинохватова хтось із танкістів. — Не помітив, що у неї?

— Бачив, як не бачити, — відповів старший сержант. — Вона ж неподалік від нашої стояла. Лінивець у неї збило. Ну і гусеницю, природно. А екіпаж, за нього ж теж — з кулеметів. Не встигли хлопці усунути несправність.

— Адже несправність-то — так собі, дріб’язкова. Хвилин на п’ятнадцять роботи, не більше, —вислухавши Блинохватова, задумливо сказали танкісти.

І тут 3 добровольця вирішили визволити другу тридцатьчетверку. Серед добровольців був Трайнин, Воробйов і Ліпатов. Взявши маскхалати у автоматників де повзком, де перебіжками до танка дісталися благополучно.

У розбитій гусениці лежали танкісти. Двоє — ниць, а один ніби присів біля ковзанки та так і застиг.

— А де ж четвертий? — пошепки запитав у Трайнина Воробйов. Он, здається, командир, поруч — стрілець-радист. У гусениці — механік-водій. А башнера ні тут, ні з того боку немає.

— Петро! — неголосно покликав Трайнина Ліпатов, піднявшись на трансмісію. — А люки-то все задраєні зсередини. Не інакше в танку хтось є.

— А ну, — Петро теж піднявся на трансмісію, кілька разів тихенько стукнув прикладом автомата по баштовому люка. І ледь не торкаючись губами холодної броні, покликав: — Галямов! Старший сержант Галямов! Ти живий?

Ні, з танка ніхто не відгукнувся. Трайнин притулився вухом до люка і йому здалося, що всередині хтось ворухнувся, потім долинув глухий насторожений голос:

— Хто тут? Фашисти? Не візьмете, гади, живим не дамся!

— Галямов! — вже голосніше, зраділо, гукнув Петро. — Це ж ми, свої! Я — Трайнин. Невже по голосу не впізнаєш?

Після нетривалого мовчання той же голос насторожено запитав:

— Трайнин? А хто ще з тобою?

— Воробйов і Ліпатов.

— А хто у вас командир?

— Назаренко, лейтенант Назаренко. Так же вилазь, Галямов! Де у вас кувалда? Гусеницю треба з’єднувати.

Відкрився люк. Але не баштовий, а механіки-водії. І з нього по пояс висунувся чоловік. Покликав: — Ідіть до мене, я сам вилізти не можу. Закоченел, так і в плече мене зачепило. — Вдивився в обличчя подбежавшему першим Липатову, щасливо видихнув і полегшення; — Свої! Борис. — Пояснив: — Кувалду стрілець-радист брав, а стрижень з утримувачем у механіка був. З ними поруч і шукайте. — Раптом скрипнув зубами: — Поклали, гіди, моїх товаришів! А я абияк заповз назад, голова щось крутиться. Видно, багато крові втратив.

— Воробйов! — скомандував Трайнин. — Перев’яжи Галімова. — І — Липатову: — Давай шукати інструмент, час не чекає.

Кувалду знайшли швидко. Викинули з гусениці перебиті траки. Залишилася стрічки якраз вистачило, щоб з’єднати її через перший каток. Це-то якраз і було потрібно.

Ніколи ще при запуску двигуна Петро так не хвилювався, як зараз. Навіть не відразу потрапив великим пальцем на кнопку включення стартера. Воробйов, сидячи поруч, прокачував систему живлення ручним насосом. Для надійності.

Двигун, на щастя, взяв одразу. Трайнин, наслідуючи приклад Блинохватова, теж торкнув танк заднім ходом. Побачив у прилад, як ще зліше заметалась спалахи пострілів і втиснув до відмови педаль подачі пального.

 

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам