Війна – це випробування для всієї країни, а зокрема для людей, їх характеру, мужності і за аналогією: букви, які складаються в слова, слова в речення, також і на війні солдати утворюють роти, полки, дивізії. Однією з численних дивізій була 325-ая стрілецька.
Бої на Мазурських озерах
325-я стрілецька дивізія отримала наказ від Верховного Головнокомандуючого, висуватися до Мазурських озерах і прорвати оборону противника . Перед ними розкинулася система озер, з’єднаних між собою потужними оборонними спорудами, носять загальна назва Мазурських. Тридцять років тому тут були вже російські війська. Чимало їх полягло тоді в битвах з кайзерівськими військами.
Тут десь покоїться тіло славного російського генерала Самсонова Олександра Васильовича, який провів блискучу операцію, але через бездіяльність і зради інших царських генералів, що потрапив в оточення німецьких військ і покінчив з собою. Скільки їх, синів Росії, сміливих і мужніх людей полягло на цих землях, потонуло в болотах! І ось тепер вони знову прийшли.
Але це вже не та Росія і не ті солдати й генерали. Тепер німці повинні опинитися в мазурському мішку і потонути в цих болотах.
325-я стрілецька дивізія, куди входив батальйон Коробова, отримала завдання зламати опір противника в районі Мазурських озер і прорватися до міста Растенбург. Опівдні 26 січня частини дивізії переправилися через водні рубежі і осідлали шосе Летцен — Растенбург.
Попереду в лісі було «лігво вовка»— ставка Гітлера. Воїни хоча й знали, що немає там тепер самого «вовка», але такий був у них наступальний порив, таким бажанням помсти горіли серця, що ніщо не могло їх зупинити.
Радянські війська проривалися вглиб оборони ворога, німці не могли вже чинити опір. Ставка Верховного Головнокомандувача оголосила дві подяки дивізії.
Німецькі фанатики
Батальйон Коробова у складі своєї дивізії брав один населений пункт за іншим. Залишилися позаду Поршкаймен, Барслак, Грюнвизе, Пайлитек, станція Хоппенбург. Наші частини почали виходити до затоки Балтійського моря Фрішес-Хафф.
Кільце оточення стискалося. В руках у фашистів залишилося два опорних пункти: Бальга і Кольхольц. З висоти в ясну погоду затоку видно неозброєним оком. Німці, притиснуті до моря, відчайдушно чинили опір, але в повітрі панувала наша авіація, величезної сили досягли удари нашої артилерії.
Дорога до Кольхольцу була буквально всіяна розбитої технікою: танками, гарматами, самохідками, машинами, обозом. В канавах лежали сотні трупів фашистів. Звичайно деяким фашистам вдалося піти морем, але більшість йшло по дорогах з піднятими руками, безперервно бурмочучи: «Гітлер — капут».
Але навіть при розкладанні гітлерівських військ і успішних операціях радянських воїнів доводилося стикатися з найбільш небезпечними фанатиками, які йшли напролом або придумували всякі хитрощі.
Одного разу батальйон Коробова підійшов до німецької селі, що тяглася з сходу на захід, тобто в напрямку наступу наших військ. Жодних ознак того, що тут знаходяться німці, не було помітно.
Коли підійшли до першого будинку, пильне око одного з бійців зауважив, що через двері тягнеться до десятка проводів. Воїн заборонив входити в будинок, збирався залишити це місце, побоюючись вибуху закладених там хв, як з-за горбка німці кинули гранату, яка подкатилась до його ніг. В одну мить боєць схопив цю гранату і кинув її назад і крикнув: «Лягай!» Граната вибухнула над головами німців. Так, це була б неминуча смерть в кінці війни. Врятувала миттєва реакція.
Інша зустріч з ворогом закінчилася для багатьох бойових товаришів 753-го батальйону трагічно. Штаб батальйону знаходився в підвалі розбитого кам’яного будинку. На світанку німці пішли в контратаку на сусідній ділянці фронту, вибили наших вояків із траншей і з тилу зайшли на ділянку оборони батальйону Коробова. Павло Степанович вийшов з бліндажа і в 50 метрах від себе побачив до відділення німців. Фашисти йшли спокійно, в повний зріст. Думаючи, що вони йдуть здаватися в полон, штабні працівники і командири вийшли з укриття.
Німцям запропонували здатися в полон.
У відповідь вони підняли руки і йшли до штабу з автоматами на грудях. Дійшли до придорожньої канави і раптом кинулися на неї й почали стріляти з автоматів. Були поранені заступник Коробова по стройовій частині капітан Орлов і командир мінометної роти, загинув командир артбатареи.
Тоді Коробів терміново зв’язався з командиром однієї з своїх рот і наказав йому зосередити вогонь на тому місці, де знаходиться штаб. Рота діяла настільки успішно, що штаб не був пошкоджений, німецькі фанатики знищені, лише одиниці здалися в полон.
Скоро перемога
29 березня о 9 годині ранку підрозділу 1160-го стрілецького Мінського полку дали салют в честь виходу до моря. Німецького угруповання в районі на південний схід від Кенігсберга більше не існувало. Наставала черга Кенігсберга. Кровопролитні і безперервні бої примусили відступати фашистські війська, фронт звужувався і становив уже кілька кілометрів, ворог скоро повинен був опинитися в котлі.
Комендант фортеці генерал Отто Ляш, особисто призначений Гітлером на цей пост, на пропозицію радянського командування припинити безглуздий опір, яке спричинить загибель тисяч людей, відповів категоричною відмовою.
Ще 4 квітня по радіо бравий генерал розповідав, що гарнізон абсолютно не злочинна. Він говорив: «Росіяни повинні будуть стягнути армаду техніки і живої сили, добре що у них зараз ні того, ні іншого».
Німецький генерал жорстоко помилявся. У радянських військ було все: і штурмова техніка, і артилерія, але найголовніше було те, що під містом-фортецею стояв радянський солдат, сокрушивший вже не одну ворожу твердиню.
Минуло лише п’ять днів, і генералові Ляшу стало ясно, що йому не відсидітися в підземному залізобетонному командному пункті фортеці, обладнаному всім необхідним для життя і керівництва військами.
Увечері 9 квітня він, тремтячи всім тілом, белькотів перед радянськими офіцерами:
«Це неймовірно»!Надприродно. Ми оглухли й осліпли від вашого вогню. Ми ледь не зійшли з розуму. Такого ніхто не витримає»
— Навіщо ж треба було губити стільки людей? запитали його радянські командири і почули незмінний стереотипний відповідь: «Я виконував наказ фюрера».
Так, дійсно, було чому дивуватися фашистського генерала. Залпи радянських артилерійських знарядь стрясали землю. Вона спучувалася, вздыбливалась від ударів радянської авіації, потім на штурм пішли воїни. На фронтонах багатьох будинків висіли плакати німецькою мовою: «Ми не капітулюємо!» Кожен будинок, кожну вулицю доводилося брати тільки з боєм.
Перемога радянських військ під Кенігсбергом є однією із славних сторінок в історії Радянської Армії. Незабаром по вулицях зруйнованого міста повз гасел «Ми не капітулюємо!» генерал Ляш «повів» своє повалене воїнство. 92 тисячі залишилися в живих фашистів було захоплено в полон.
Нескінченним потоком йшли вони по вулицях, де, притулившись до цегляних стін, мирно спали радянські солдати, які зробили свою справу і яких тепер чекали ордена ” за доблесть і дорога нагорода — медаль «За взяття Кенігсберга»