Анекдот:
Спіймав рибалка русалку – подивився на неї, і кинув назад у воду.
– Навіщо? – запитує його сусідній рибак після декількох хвилин задумливого мовчання.
– А як? – задумливо помовчавши, відповідає йому перший рибак.
Перше знайомство з русалкою у сучасної дитини починається з діснеївського мультфільму про русалоньку Аріель. Звідти він отримує перші відомості про анатомію русалок: це симпатичні дівчата, схожі на звичайних, але з риб’ячими хвостами замість ніг.
Потім, у віці трохи більше, дитина знайомиться з творчістю великого поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Там у нього сидить русалка на гілках дуба, що стоїть біля загадкового Лукомор’я. Навіть вдумливий малець не відчуває від цього известия особливого подиву: зрозуміло, що сидить русалка на гілках. Що ж їй ще робити – без ніг не побігаєш, доводиться сидіти. Сидіти, звичайно, приємніше на гілочці, а не на землі. Меблів, зрозуміло, у Лукоморья бути не може, а золотий ланцюг зайнята вченим котом.
Якщо далі гуманітарні пізнання підростаючого росіянина не заглиблюються, то система його поглядів на русалок залишається міцною. Туристичний візит до Данії може лише зміцнити вкорінені з дитинства подання. Бронзова Русалонька «як жива» сидить на камені і сумно дивиться на водну гладь гавані Копенгагена. персонаж казки Андерсена, створені датським скульптором Едвардом Эриксеном цілком відповідає «каноничному» варіанту – «дівчина з хвостом».
Але якщо дорослому читачеві в руки раптом потрапляє більш або менш серйозна книга, присвячена слов’янського фольклору, колишня ясність починає танути на очах.
З’ясовується, що у слов’ян русалки – зовсім не милі, і не добрі персонажі, а зустріч з ними може мати самі фатальні наслідки. Це бліді як сама смерть дівчата-утоплениці, які місячними ночами виходять на поля і водять хороводи.
«Виходять? Тобто, як виходять, – запитає уважний читач – на хвостах виходять?»
Ні, не на хвостах. Фольклорний матеріал про русалок зібрано досить великий. Перекази про них зустрічаються в різних частинах слов’янського світу: і в росіян, і в українців, і в сербів з болгарами. І ніде, підкреслюю, ніде немає ні слова про те, щоб нижні кінцівки русалок як принципово відрізнялися від загальнолюдських. Слов’янські русалки не завжди бувають дівчатами: іноді це страшні баби. Слов’янські русалки навіть не завжди бувають жіночої статі: є русалки чоловіки (втім, до цього чоловік, який почав осягнення теми русалок з діснеївського мультфільму буває морально готовий: там теж батько Аріель – повелитель морів Тритон – чоловік-русал). Але вони завжди ходять по землі ногами і далеко не завжди пов’язані з водою.
Звідки ж узявся хвіст у диснеївській Аріелі? І тут нас чекає ще одне приголомшливе відкриття: Аріель стала русалкою тільки в російському перекладі. В англійському оригіналі вона називається Little Mermaid – в буквальному перекладі: «маленька морська діва». Та й поетична русалка з Копенгагена – зовсім не русалка, а Lille Havfrue – маленкькая морська фрау (по-датському вимовляється «фоо»). Тобто до тих істот, які називалося русалками у нас, всі ці милі створіння відношення не мають. Ці морські діви були створені фантазією морських народів: скандинавів і англійців. У слов’янській міфології подібні образи не мали особливої популярності.
Слов’янські русалки – зловісні істоти з холодними руками і злим норовом. Вийшовши з води, вони понад усе люблять вночі ходити по житу – тобто з хлібного поля.
Там їх може зустріти невдалий подорожній. Якщо русалки помітять подорожнього, то неодмінно закрутять у хороводі, залоскочуть і потягнуть у вир. Вважалося, що відбитися від русалок можна за допомогою гілочки полину.
Кажучи науковою мовою, при перекладі образів германо-скандинавської міфології мовами слов’янської міфології сталася mis-translatio – перекручений переклад. Слов’янські русалки схожі на германо-скандинавських «морських дів» досить віддалено.
І, нарешті, залишається пояснити, чому ж все-таки Пушкінська русалка видерся на дерево? Тут можна висловити лише припущення. Олександр Сергійович Пушкін непогано знав слов’янську міфологію. На підставі цієї міфології і була написана його прекрасна поема «Руслан і Людмила». Але знання його не були науковими і систематичними. Та й не існувало ще в пушкінські часи солідних досліджень з слов’янської міфології. Джерело натхнення він черпав з казок, які в дитинстві розповідала йому няня – Аріна Родіонівна. Швидше за все, в пам’яті поета змішалися образи русалки і чарівних птахів Алконоста і Сирін. Ці міфологічні істоти, часті персонажі народних казок і переказів, представляли собою птахів з жіночими головами. Багатьом вони повинні бути знайомі по картині Віктора Васнецова. Їм-то на відміну від русалки і навіть від havfrue на гілках дуба – саме місце.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.