Як Радянські війська німців по лісі ловили | Історичний документ

У розпал операції «Багратіон» в результаті успішного наступу Радянської Армії в районі Вітебська були оточені великі сили німецько-фашистських військ. Але однієї піхотної дивізії противника все ж вдалося прорватися південно-західніше Вітебська. На її ліквідацію радянське командування кинуло дивізію генерала Городовикова.

В ході боїв за поранення вийшов з ладу командир передового батальйону майор Стручин. Городовиков вирішив призначити на цю посаду повернувся з госпіталю капітана Губкіна: викликавши його до себе, комдив засумнівався — чи не занадто юний офіцер? Йому було лише двадцять чотири роки. Але, дізнавшись, що Губкін — учасник оборони Сталінграда і до поранення командував батальйоном, Городовиков сказав твердо:

— Прийміть командування батальйоном Стручина!

— Є, прийняти батальйон Стручина! — не дуже впевнено відповів Губкін.

Вступати в командування в ході бою, не знаючи людей, завдання не з легких. Генерал помітив це і поспішив підбадьорити капітана:

— У батальйоні чудовий комісар, — так ще довго на фронті продовжували називати замполітів, — з великим життєвим досвідом, на нього можете повністю покластися. Вам належить важке завдання: прочісувати ліс під Вітебськом.

Прийнявши командування, Губкін насамперед познайомився з замполітом — молодшим лейтенантом Федором Олексійовичем Костіним. Той був старший комбата на шістнадцять років. Середнього зросту, широкий у плечах, міцної статури, він, судячи з усього, володів неабиякою фізичною силою та й витримкою.

Значна різниця у віці, великий життєвий досвід замполіта дещо збентежили Губкіна. Як вони спрацюються? Здивувало комбата те, що Костін — всього лише молодший лейтенант.

— Дивізію тільки що ввели в бій, батальйон приймете в бою, — невимушено сказав комбатові замполіт, — дізнаєтеся всіх у справі.

— А хто у нас зам по стройовій? — запитав Костіна Губкін.

— Старший лейтенант Угрюмов. Та ось і сам він іде назустріч.

Губкін зупинив погляд на кашкеті Угрюмова з блакитним околом. «Видно, служив у десантних військах, не встиг отримати нове обмундирування», — вирішив комбат.

Роти йшли добре укоченій грунтовій дорозі. Костін на ходу представив комбатові парторга батальйону капітана Коршунова — високого, сухощавого, теж у літах — і комсорга батальйону молодшого лейтенанта Савічева — життєрадісного молодого блондина, з обличчя якого, здавалося, не сходила посмішка.

Комбат ділився зі своїми заступниками планом майбутнього лісового бою. Костін відповідав коротко, але вагомо. Тримався він з гідністю. Губкину здавалося, ніби він давно знає Костіна, хоча познайомився з ним лише годину тому.

Сонце було вже в зеніті, коли роти втягнулися в саму глиб лісу. Особливо важко було пробиратися крізь зарості малиннику і ліщини розрахунками станкових кулеметів і мінометів. Низько свисавшие ялинові гілки били по очах.

Тишу обірвав раптовий постріл. Старший лейтенант Угрюмов немов спіткнувся і впав. Підбіг військовий фельдшер вже не міг надати йому допомогу — ворожа куля влучила в серце. «Вже не яскрава чи кашкет зробила Угрюмова прикметною мішенню?»— з болем подумав Губкін.

Стали рухатися ще повільніше, обережніше, пильно дивлячись по сторонах. Ординарець комбата Семенов примітив фашиста, який засів на дереві. Солдати відкрили вогонь у відповідь по «зозулі», і фашист звалився з дерева.

Прочісуючи ліс, бійці Губкіна взяли спочатку трьох полонених, через якийсь час — ще чотирьох. Це змусило ще більш насторожитися. Розмови стихли, підвищилася пильність. Тепер вже всі бачили, що в багатьох місцях трава прим’ята: вірно, зовсім недавно тут пройшла велика ворожа колона.

Чим далі заглиблювалися в ліс, тим більше зустрічалося солдатів противника. Багато з них воліли здаватися. Полонених налічувалося вже близько сотні. Взвод автоматників — резерв комбата — був майже повністю виділений для їх охорони.

Прочісуючи ліс, стрілецькі роти пішли далеко вперед. Комбат вислав до них зв’язкових. Один з них незабаром повернувся і доповів, що до першої роті підійти не можна — в їх бойові порядки вклинилися гітлерівці, зав’язалася перестрілка. Губкін окинув тривожним поглядом юрбу полонених: не кинуться вони на нечисленних конвоїрів? Костін, помітивши нервозність комбата, попросив його відійти вбік:

— Ситуація складна, капітан! Давайте разом обговоримо ситуацію.

— Товаришу молодший лейтенант! — Губкін зробив наголос на останнє слово, намагаючись поставити цим якусь незриму межу між собою і замполітом.

Костін, відчувши, що зачепив самолюбство комбата, замовк.

Трохи охолонувши, Губкін порушив мовчання:

— Чим незадоволені, комісар?

— Всім задоволений. Тільки ви, дивлюся, почали метушитися. Це вже зовсім недоречно. Роти ведуть організований бій в лісі. Сигнал зеленою ракетою не подають. Значить, допомоги не потребують.

Розмова комбата з замполітом був перерваний телефонним дзвінком. Капітана Губкіна викликав до апарата начальник штабу полку.

— Так скільки, ви кажете, полонили гітлерівців? — запитав той.

— Сто дванадцять.

— Мало. Командир третього батальйону старший лейтенант Семиколенов взяв більше двохсот. Підсильте активність.

Як Радянські війська німців по лісі ловили | Історичний документ

Батальйон заглиблювався все далі і далі в ліс. Почалися суцільні зарості. Йти стало важче. Зловісна тиша, повисла в повітрі, діяло гнітюче.

Раптово тріснули сучки, почувся вигук йде попереду дозорного:

— Стій, хто йде?

З самої хащі вийшли командир третього батальйону і його ординарець, з ніг до голови промоклі, в грязі. З’ясувалося, що Семиколенов, захопившись пошуком полонених, втратив управління батальйоном. Гітлерівцям вдалося захопити його штаб.

Губкін з Костіним запропонували Семиколенову разом продовжувати пошук розрізнених підрозділів.

Батальйон Губкіна пройшов ще близько кілометра. Командир другої стрілецької роти доповів, що спільно з першою ротою стримує натиск арьергардных підрозділів противника. Губкін негайно висунувся вперед, щоб самому керувати боєм. Дружною контратакою опір фашистів було зламано.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: