Просуваючись з важкими боями на захід, 4-я гвардійська повітряно-десантна дивізія, діючи на стику 11-й і 13-ї армій, до кінця вересня 1943 року вийшла до річки Дніпро в готовності до форсування його в районі Старий Глыбов.
Дніпро в смузі наступу армії був серйозною перешкодою. На цій ділянці він протікав по широкій, сильно заболоченій долині. В районі гирла річки Прип’яті долина Дніпра рясніла численними озерами, рукавами, затоками і болотами, які зникали на площі близько 400 квадратних кілометрів. Ширина річки сягала тут 500-700 метрів, глибина місцями до 6-8 метрів.
Після запеклих боїв за районний центр і залізничну станцію Ічня 15-й гвардійський повітряно-десантний стрілецький полк підполковника Я. А. Биренбоима протягом двох днів виконував бойове завдання щодо очищення лісів, тяглись уздовж дороги Ічня — Прилуки. Прочісуючи ліси, десантники знищили велику кількість переховувалися в них гітлерівців. Просуваючись по Чернігівській області в західному напрямку, полк 30 вересня вийшов у сіл Окунипов — Старий Глыбов до Дніпра.
Чекали запеклі бої за форсування річки, за захоплення і утримання плацдарму. Перед нами ставилося завдання — оволодіти населеними пунктами Губін і Дитятки, які фашисти перетворили у сильні опорні пункти лінії оборони, іменованої «Східним валом».
Схилившись над картою, Биренбоим обмірковував хід майбутнього бою. Обидва села на тому березі прикривала панівна висота з відміткою 115,4, і було ясно, що в першу чергу доведеться штурмувати цю висоту. Досвід підказував, що її треба брати не в лоб, а обхідним маневром. Для цього форсування річки і наступ за плацдарм необхідно було вести у двох напрямках північ і на південь від висоти. З рє захопленням відкривалися підступи до селах Губин і Дитятки.
На світанку 1 жовтня полк у двох мостах, вище і нижче за течією, форсував Дніпро і захопили плацдарм на його правому березі. Особливо важкі бої розгорнулися за висоту з позначкою 115,4, перетворену фашистами в неприступну фортецю. Її десантники штурмували більше трьох діб.
На четверту добу полк оволодів висотою і значно розширив ділянку свого наступу. 4 жовтня, зламавши опір ворога, десантники захопили село Губин. Але противник люто чинив опір. Проводив за підтримки танків активні контратаки, намагався скинути десантників із захопленого ними плацдарму в Дніпро.
5 жовтня полк провів стрімкий наступ на село Дитятки, але німці, зосередивши великі сили і цьому районі, відбили потужну атаку гвардійців, потіснивши їх знову до села Губин. Це село по кілька разів в добу переходило з рук у руки. Однак десантники не здавали своїх позицій, успішно відбивали ворожі контратаки і стійко утримували завойовані ними рубежі. Тільки за чотири дні боїв на Дніпровському плацдармі полк знищив понад 800 гітлерівських солдатів і офіцерів, 12 гармат, 8 танків, 16 броньованих машин, 4 кулемети, захопив склад з боєприпасами.
У боях за плацдарм Яків Абрамович часто виносив свій НІ в бойові порядки підрозділів полку, звідки можна було добре спостерігати за полем бою, вчасно прийняти правильне рішення.
І не раз, у момент спекотної сутички з фашистами, він піднімав бійців в атаку і вела їх у бій. Його заступник по політичній частині підполковник Кравченко Максим Якович не один раз говорив йому про безглуздість такого ризику, нагадував, що командиру полку не обов’язково самому водити солдатів в атаку, треба вміло керувати боєм. Биренбоим мовчазно погоджувався з цими доводами, а коли обстановка ускладнювалася, він знову ставав у ряди бійців і вів їх в нову атаку. А разом з ним йшов його замполіт М. Я. Кравченко.
Так сталося і 6 жовтня 194З року. На позиції полку наставало тоді 12 танків і до двох батальйонів мотопіхоти. Всі протитанкові засоби були в бойових порядках підрозділів. Тут же на прямій наводці перебували артилеристи лейтенанта Ст. Zavarina. Їм було поставлено завдання — бити по танках, не підпускати їх до позицій полку.
Артилеристи і бронебойщики насилу справлялися зі своїми завданнями. Стрілецькі підрозділи вже відсікли піхоту ворога від броні, змусили її залягти, а танки продовжували повільно, але наполегливо рухатися вперед. Тоді по них відкрили влучний вогонь артилерійські розрахунки сержанта Годяцкого та молодшого сержанта Ст. Бережного. Ворожі машини зупинилися. Коли був важко поранений навідник одного з гармат, Павло Годяцкий сам став за знаряддя і влучно посилав снаряди в ціль. Два ворожих танки знищив він у цьому бою, а через кілька хвилин задиміла машина, підбита молодшим сержантом Ст. Дбайливим, інші почали задкувати.
Скориставшись розгубленістю противника, Биренбоим вирішив атакувати його, підняв і повів полк в атаку. Снаряд розірвався зовсім поруч, розпечений осколок пропалив ліве плече… Через деякий час підполковник прийшов до тями, побачив суетившихся поруч ординарця і санинструктора, почув гучне і протяжне «ура», зрозумів, що полк успішно наступає, зажадав до себе зв’язківців, наказав встановити зв’язок з підрозділами. Рана була небезпечною, але про евакуацію в медпункт не хотів і слухати. Стікаючи кров’ю, він керував боєм, поки нове смертельне поранення не обірвало життя цього мужнього і безстрашного людини. Трохи він командував полком. Всього 3 місяці. Але командував вміло і пам’ять про себе в полку залишив добру.