В радянській армії на початку війни були танки, отримані по ленд-лізу. Один з таких танків був Valentine. Машина була тихоходна, так і на ходу погана, гусениця вузенька. Мало де болітце, він вже і застряг. На підйомах не рідкісні випадки пробуксовки, гусениця-то гладка.
4 липня 6-я танкова бригада, куди потрапив Петро Трайнин, вступила в бій. На початку літа була здобуто кілька важливих локальних перемог. Але от справи пішли гірше. Ворог зумів форсувати в районі села Хотьково річечку Кажучи, опанував Карановом і почав розвивати наступ на Холмищи.
Один з батальйонів бригади (в його складі був танк старшого сержанта Яона) спільно з гвардійської кавдивизиой кинувся навперейми гітлерівцям, і незабаром зав’язалася зустрічний бій. Втратили три «Валентайна» (в одному з них загинув комбат капітан Афентьев), але все-таки зуміли не тільки зупинити супротивника, але і потіснити його на лінію Вяльцево, Желябово.
І знову — з бою в бій. Відбивали контратаки гітлерівців, припинили їх спроби прорватися до Козельску.
На жаль ворогам з запеклими боями вийти до села Грешня. В оточення виявилися стрілецькі та артилерійські підрозділи. Командуванню нічого не залишалося, як кинути їм на допомогу танковий батальйон і два полки кавалерійської дивізії.
Бій був жорстокий і тривав майже весь день. І лише коли сонце стало хилитися до заходу, танкісти і кавалеристи прорвали-таки з зовнішньої сторони кільце ворожого оточення!
Три знаряддя вони зім’яли за лічені хвилини. Але при наїзді на четверте лопнула права гусениця. Танк зупинився. І тут же в його борт вдарив ворожий снаряд. Вбило старшого сержанта Яона, машина спалахнула.
Трайнин і башнер Чистяков ледве встигли вискочити з цього багаття. Відбігли вбік, скотилися в якусь яму. Вже звідти побачили, як на знаряддя ворога вискочив і почав їх прасувати танк з баштовим номером «213». Це була машина лейтенанта Гуревича.
І тут налетіла фашистська авіація. Посипалися бомби. Важко поранило Осколками Чистякова. Дісталося і Петру: відразу кілька осколків упилося в праве передпліччя, а один пробив кисть лівої руки.
Ледь літаки відлетіли, Трайнин, як міг, перев’язав шматками розірваної натільної сорочки себе і Чистякова. Що робити далі? Башнер сам іти не в змозі. А нести його Петро не може, обидві руки оніміли і ніби чужі.
— Залиште мене, товаришу старший сержант, — попросив Чистяков.— Йдіть, поки не пізно. А то фашисти того і дивися в контратаку перейдуть.
— А ти? Ні, Віктор, я так не можу, — промовив Петро. — Я тебе не залишу. Треба щось придумати. — Знімай поясний ремінь. Тепер роби петлю з двома вузлами. Просовывай в петлю обидві руки.
— Ну навіщо ж так, — здогадавшись, що задумав механік-водій, слабо заперечив башнер. — Я б і сам міг за шию триматися. Руки у мене цілі.
— Руки цілі, вірно, — погодився Петро. — Тільки крові ти багато втратив, Вітьок. А ну, як втратиш свідомість та впадеш? Що я тоді буду з тобою робити? І так буде надійніше.
І Трайнин, ніби одягає на шию хомут, просунув голову між зв’язаними руками башнера. Насилу піднявся і попрямував до села. До батальйону.