Ельнинский бій був першим серйозним боєм Амазаспа Хачатуровича Бабаджаняна. Отримавши завдання, він зі своїм полком виконав нічний шестидесятикилометровый марш, вийшов на передній край оборони.
Командир дивізії по телефону зв’язався з Бабаджаняном, запропонував йому приступити до виконання бойового завдання.
Командир дивізії нервував, то і справа запитував Бабаджаняна але телефоном, коли вступить його полк у бій.
І тут — справа це минуле, гріх за давністю Бабаджаняном спишеться — він сказав командиру дивізії, що вже почав бойові дії, а в дійсності, порадившись зі своїм комісаром Пивоваровим, наказав командирам батальйонів гарненько нагодувати людей і укласти їх спати.
— Як ти думаєш, Пивоварів, — серйозно сказав він, — адже я правильно повідомив, що ми вже почали воювати? Поїсти і поспати після такого тяжкого походу, перед таким важким боєм — це дуже важлива частина бойової операції. — І темні, суворі очі його весело блиснули.
Ніч була місячною, безхмарною, та, поки люди спали, Бабаджанян лісом підповз до самого переднього краю, туди, де стояла бойова охорона.
При світлі повного місяця він побачив расстилавшуюся перед ним місцевість. Довго, не кваплячись, він вдивлявся в горби, гаї, роздивлявся глибокий, темний яр, що лежав внизу під високим урвищем.
Прямо попереду яскраво залита місяцем виднілася висота, на якій зміцнився супротивник. Лежав поряд з Бабаджаняном представник штабу пошепки сказав йому, вказуючи на пагорб:
— Ось сюди і наступати. Якщо захопимо цю висоту, наша справа виграна!
Бабаджанян не відповів йому. Він знав, що від прийнятого ним в ці хвилини рішення буде залежати результат всієї справи.
Він повернувся на свій спостережний пункт, куди зв’язківці тільки що протягнули провід і поставили телефон, вийняв карту, розклав її на колінах. Хтось сказав:
— Що ж тут думати, завдання ясна і дитині: треба наступати на висоту, тут головні сили німців. І командири, які перебували в бліндажі, підтвердили:
— Ясно, куди ж іще… Це перше завдання… Взяти висоту — означає взяти Ельню. Сюди полк і націлений. Бабаджанян спокійно відповів порадникам:
— Прошу вас, товариші, не заважати мені: відповідальність за виконання бойового завдання несу я, рішення буду приймати я теж.
Він наказав телефонисту зв’язати себе зі штабом полку і велів негайно, не втрачаючи ні секунди часу, висунути майже на самий край обриву артилерію і важкі кулемети. Артилерії у нього було багато: командування надало полку сім артилерійських дивізіонів.
Ось половину цих гармат Бабаджанян наказав розгорнути на гребені обриву, прямо проти стала знаменитою висоти, яку в дивізії охрестили «висотою смерті». Охрестили її так недарма: вже кілька днів йшли бої за цю висоту, що прикривала Ельню. Багато тут було пролито крові, але всі атаки не приносили успіху: фашисти легко відбивали їх щільним згубним вогнем мінометів і станкових кулеметів.
Місяць ще високо стояло в літньому небі, коли Бабаджанян наказав відкрити ураганний вогонь по противнику. Снаряди важких дивізійних гармат і легких полкових пронеслися в бік «висоти смерті». Незабаром до гуркоту артилерійської канонади, виття снарядів, уханью розривів приєдналося рокотание важких кулеметів, довгими чергами обсипали противника. Почалася потужна підготовка атаки. Німці, всполошившись, приготувалися відображати її.
А в цей час стрілецькі батальйони, які встигли підкріпитися гарячою їжею і порядком відпочити за 2-3 години міцного сну, вишикувавшись, непомітно спустилися на дно глибокого і довгого яру.
Командири батальйонів добре зрозуміли завдання, поставлене перед ними Бабаджаняном. Ніхто з них і не подивився в бік «висоти смерті», де німці були вже повністю підготовлені до відбиття атак радянських.
Батальйони, минаючи відкриту місцевість, йшли лощиною в глибокий обхід німецьких позицій. Прямо над головами червоноармійців ревли снаряди, полум’я, виривався з гармат, змушувало згасати спокійний, мертве світло місяця.
Гітлерівці не жартома стривожилися: мабуть, атака мала особливо жорстока. Може бути, радянське командування вирішило кинути на висоту не батальйон, не полк, а стрілецьку дивізію?
Але фашисти не тільки турбувалися, вони зловтішалися: висота була так добре укріплена, система вогню була побудована так, що цілий корпус міг лягти кістьми на її довгому пологому схилі і не досягти гребеня.
Поки німці одночасно непокоїлися і зловтішалися, полк Бабаджаняна з частиною артилерії все далі йшов на північний захід, залишаючи на схід від себе «висоту смерті». Батальйони полку перерізали одну за іншої дороги в тилу у німців, йшли то путівцями, то гаями, високої нестиснутій житом.
Вже зійшло сонце, коли полк зосередився для вирішальної атаки, але атакував він не висоти і німецькі укріплення східної Єльні, навіть не східну околицю Єльні, — полк вдарив на Ельню з заходу. Червоноармійці побачили, як командир полку вітально махав їм рукою, вони, посміхаючись, йшли повз нього.
Всі командири і червоноармійці розуміли простий задум Бабаджаняна, раділи його вдачі. Німці, кичившиеся своєю непереможністю, залізною витримкою і дисципліною, в паніці побігли, ледве побачили у себе в тилу регулярну частину Червоної Армії, почули кулемети, міномети, гармати, били по них з тилу.
Тепер нікого не здивуєш розповіддю про те, як наші частини звертали німців у втечу, змушували їх здаватися ударами з тилу. Але в ту далеку і важку пору, влітку 1941 року, це була подія великої ваги й великого значення. Успіх надихнув людей, зміцнив в їх душах віру у перемогу, у багатьох червоноармійців і командирів на очах стояли сльози радісного хвилювання.
Бій був короткий і жорстокий, полк Бабаджаняна увірвався в Ельню з західної околиці, виконав завдання, поставлене командуванням.
Багато дорогоцінних уроків витяг для себе Бабаджанян з цього успішного бою, яким довелося йому керувати.