На улюбленця долі обрушилися лиха одна страшніша за іншу. Першу з них приніс Лівієць на вітрилах єгипетського посильного судна: помер Амасій, кращий з царів, один еллінів, шанувальник еллінських богів і еллінського способу життя…
І зодягнувся острів в траур. Були заборонені всі розваги. Розфарбовані дерев’яні статуї, що зображували Амасіса в повний зріст зі знаками його влади, — він сам привіз їх на острів — обвішані гілками кипариса, дерева смерті. Найняті плакальниці бродять по місту, розриваючи на собі одяг. Сам Полікрат одягнувся у все чорне, однак виставив в гавані, на агорі і навколо палацу збройні загони, побоюючись, що, скориставшись смертю Амасіса, на острів вторгнуться самосские вигнанці, що влаштувалися на Пелопоннесі.
Але нова біда прийшла також з Єгипту. Дізнавшись, що на єгипетському троні нікчемний спадкоємець Амасіса, Псамметіх, цар персів Камбіс рушив на Єгипет з величезним військом з усіх підкорених ним і Кіром народів. Поваливши Псаметиха і стративши його, витягнувши з гробниці мумію Амасіса і покаравши її батогами, коронований божевільний пішов війною на народи Лівії без жодних для цього підстав або провини з їх боку. Втім, для війни з царицею морів Картхадашт, яку елліни на своїй мові називали Кархедоном, привід знайшовся: знатні картхадаштцы у вигляді особливого делікатесу ласували цуценятами, собака ж у персів вважалася священною твариною Ахура Мазди.
І Камбіс наказав фінікійцям надіслати йому всі свої кораблі, військові і торговельні, для походу на Картхадашт, вона ж була апойкией головного з фінікійських міст Тиру, і воювати зі своєю дочкою фінікійці відмовилися навідріз. Камбіс був не настільки божевільний, щоб не зрозуміти, що воювати силою не змусиш, а позбутися підтримки фінікійців означало взагалі втратити свій флот, на якому ті були керманичами і матросами.
— Так називається завдання, подібна до тієї, яку потрібно вирішити, на папірусі часу фараона Рампсенита, коли математика в Єгипті досягла розквіту. Мені здається, з нею я справлюсь, хоча порівняно з єгипетської вона дещо ускладнена. Ти ж за цей час доб’єшся дозволу випустити з доків нещасних людей похилого віку.
Писар кинув на Піфагора швидкий погляд.
— Я ризикну сам випустити старців, бо, дізнавшись про вихід кораблів у море, владика пробачить мені цю вільність. Отже, як тільки піднімуться якоря, я відкрию доки. Хочеш, я поклянусь Стіксом?
— Не треба.
Пройшло зовсім небагато часу, й почулася команда піднімати якір. Піфагор, на подив Замолксиса, відійшов від борту і відвернувся, дивлячись у відкрите море.
— Що ти бачиш на березі? — запитав він.
— Всю площу заповнили старці й баби. Деякі підтримують один одного. І всі вони дивляться на кораблі, не здогадуючись, хто їх врятував.
— Коли робиш добру справу, — сказав Піфагор, — не має значення, чи дізнаються про це чи ні. І нехай вони це припишуть доброті Полікрата!
— Скажи, — запитав Замолксис, — а в Єгипті мене присвятять в таємницю вирішення таких завдань?
— Це не таємниця, — розсміявся Піфагор.— Підійдемо до корабельним канатів, і я тебе цього навчу.
І ось уже ділянка палуби покрився колами і пентаграммами. З’явилися глядачі. Один з них, вже немолодий чоловік, зіпертий на спис, несхвально похитуючи головою, промовив:
— Не муч хлопця! Адже йому не землеміром, а воїном. Так само як тобі і всім нам. Через три дні ми опинимося в лабіринті, у нового Мінотавра…
Піфагор відірвав вуглинка від дошки.
— Ніхто не може знати наперед, що його чекає. Не знав цього і Тесей, погодившись супроводжувати смертників до царя Міноса. Ми ж вийшли з Самоса не з чорними вітрилами! Якщо ж і тобі доведеться вжити спис у справу, то геометрія цьому не завадить.
Один з глядачів, юнак, виступив уперед.
— Я теж хочу знати геометрію. Мене звуть Архиппом, — сказав він.