Стаття 6 Конвенції Червоного Хреста говорить:
«Рухомі санітарні формування, тобто такі, які призначені супроводжувати армію в похід, а також постійні санітарні установи будуть користуватися заступництвом та охороною воюючих».
Історія другої світової війни знає багато випадків, коли перебували на лікуванні в госпіталі або польовому лазареті воїни потрапляли в руки гітлерівців. Як же вели себе загарбники в таких випадках?
Для радянського солдата, який не міг пересуватися без сторонньої допомоги, або варшавського повстанця, або учасника руху Опору, захопленого в полон у партизанському шпиталі який-небудь з окупованих країн Європи, особливо у 1941 -1942 роках, потрапити в руки гітлерівців було рівнозначно смертному вироку.
Відомі випадки, коли гітлерівці закидали госпітальні приміщення гранатами і стріляли по лежачим на ліжках тапчанах або хворим і пораненим. Як правило, таке побоїще закінчувалося тим, що фашисти обливали будинок бензином, і тоді ті, яких кати не встигли добити, гинули у вогні.
Але були й інші витончені способи масового вбивства хворих і поранених.
У ряді випадків частини вермахту безпосередньо не здійснювали цих дій. Але оскільки більшість подібних злочинів, мало місце в оперативних районах або на територіях, що перебувають під контролем військових властей, відповідальність за всі ці дії несе командування вермахту.
Нам не відомий жоден випадок віддачі під суд і винесення вироку винуватців знищення хворих і поранених у шпиталях. Та це й не могло мати місця, якщо врахувати, що подібні злочини часто відбувалися за наказами безпосередніх командирів, на підставі директив зверху. Ось кілька прикладів.
29 червня 1941 року поблизу міста Дубно гітлерівці розстріляли групу поранених радянських військовополонених, після чого ще подає ознаки життя закололи багнетами. Поруч стояли гітлерівські офіцери і сміялися.
У д. Лагутино фашисти прив’язали пораненого радянського бійця до двох танків і розірвали його на частини.
В с. Воронки гітлерівці розмістили 40 поранених радянських полонених разом з медичним персоналом у приміщенні колишньої лікарні. У медичного персоналу відібрали всі перев’язувальні матеріали, медикаменти і продовольство.
Медсестер зґвалтували і розстріляли, а біля поранених поставили охорону, яка протягом чотирьох днів нікого до них не підпускала. Частина поранених померли, а інших кинули в річку. Місцевому населенню заборонили ховати трупи
У д. Кулішівки гітлерівці взяли в полон 16 тяжко поранених радянських бійців і командирів, роздягли їх, зірвали з їх ран пов’язки, кололи багнетами, ламали руки й роздирали рани. Тих, хто не помер під час цих мук, замкнули в хаті і спалили.
У д. Стренево (Калінінська область) фашисти замкнули в будівлі школи 50 поранених полонених і спалили їх.
Під час боїв під Севастополем, в Інкермані, в штольнях заводу шампанських вин знаходився військовий госпіталь і медсанбат № 47. Частина поранених, яких медсанбат не встиг евакуювати, потрапила в руки фашистів. Гітлерівці, захопивши завод, перепилися, а потім підпалили штольню разом з пораненими.
4 грудня 1943 року гітлерівці доставили в Севастополь транспорт поранених військовополонених з керченського десанту. Поранених завантажили на баржу і підпалили її. У вогні загинули тисячі людей. На наступний день другий транспорт поранених загнали на баржу, вивели у відкрите море і затопили.