Як німці поводилися з парашутистами | Історичний документ

4 серпня 1942 року ОКВ видало наказ під назвою: «Боротьба з поодинокими парашутистами». Наказ цей передбачав тісну взаємодію армії з поліцією при придушенні дій парашутистів.

ОКВ проводило деяке розмежування між повітряно-десантними частинами противника, призначеними для ведення військових дій (Luftlandetruppen), боротьба з якими відноситься виключно до компетенції вермахту, і парашутистами, що діють поодинці або невеликими групами, в завдання яких входили організація і проведення диверсій, терористичних актів, а також розвідувальна діяльність.

За змістом цього наказу, вести боротьбу з другою категорією парашутистів і груп, незалежно від того, чи були вони у військовій формі або у цивільному одязі, були уповноважені в основному поліція безпеки і СД.

Навіть якщо такий парашутист був захоплений вермахтом, його належало передати СД. В руки СД слід було передавати також членів більш великих загонів парашутистів, якщо було встановлено, що їх метою були «саботажні» (диверсійні) дії.

У тому випадку, коли СД після проведення «слідства» встановлювала, що парашутист є солдатом (або офіцером), він підлягав передачі органам ВВС. Яка може бути подальша доля парашутиста в цьому випадку, наказ замовчував.

Втім, видані в жовтні 1942 року накази про командос незабаром роз’яснили, яка доля чекає парашутистів: обидві ці категорії полонених були заздалегідь приречені на смерть.

Комедія з встановленням через СД, є полонений парашутист солдатом (що без всякого праці могла встановити і військова контррозвідка), вказує на погано замасковані спроби виправдати передачу військовополонених у невійськові органи.

Категоричний ж наказ про передачу туди і парашутистів у військовій формі розкриває нам суть справи: мова тут йшла зовсім іншої мети, ніж сам факт подібного «встановлення істини».

Зрозуміло, наказ було проведено в життя. Але як йшло його здійснення?

Вбивство радянських парашутистів мало місце з першого ж дня війни і тривало до її останнього дня. Ні в одному з наведених нижче випадків гітлерівці не застосували щодо захоплених радянських парашутистів судового розгляду.

Після тортур і допитів радянських полонених просто вбивали за наказом офіцера. Слід зауважити, що на Сході не було потреби видавати додаткові, докладні накази, оскільки там, на радянсько-німецькому фронті діяло обов’язкове «Розпорядження про особливу підсудність у районі «Барбаросса», яке «регулювало» всі ці питання.

Ось приклад: в районі дій 213-ї піхотної дивізії група армій «Південь» таємна польова поліція вбила в серпні 1941 року 49 осіб, у тому числі 45 парашутистів, 3 партизанок і 1 єврея — «вільного стрілка». Як сказано в повідомленні, парашутисти були забезпечені вибухівкою, маючи, зокрема, завдання виводити з ладу залізничні колії і здійснювати напади на військові ешелони.

6 жовтня 1941 року таємна польова поліція при 1-му корпусі допитала трьох жінок, які були схоплені при спробі форсувати р. Волхов на ділянці 126-го піхотного полку вермахту.

Виявилося, що це три парашутистки, скинуті біля населеного пункту Угороды (на північ від селища Ведмідь). Подальше ведення цієї справи польова поліція передала відділу розвідки і контррозвідки 126-го піхотного полку. На другий день всі три парашутистки були розстріляні.

Як німці поводилися з парашутистами | Історичний документ

8 листопада 1941 року польова поліція того ж корпусу допитала двох парашутистів: Петра Комарова та Івана Синіцина. Парашутисти мали завдання підривати мости, перерізати телефонні дроти, здійснювати напади на військові транспорти і на окремих солдатів вермахту. 13 листопада того ж року обидва були ліквідовані як шпигуни».

У тиловому районі 12-ї піхотної дивізії вермахту були захоплені сім парашутистів з 3-й парашутної бригади. Шестеро з них були «знищені».

На Західному фронті вбивство парашутистів також мало місце, хоча і на іншому «юридичній підставі». Цим «підставою» був горезвісний «командобефель» від 18 жовтня 1942 року. Крім того, парашутисти, у тому числі і жінки гинули і в концентраційних таборах.

У концтаборі Натцвейлер 6 липня 1944 року чотири англійських парашутистки — співробітники ШОЕ (Управління спеціальних операцій) — були побиті за допомогою ін’єкцій эвипана. Парашутистки ці були скинуті на територію Франції з метою підтримання зв’язку штаб-квартири союзників з французьким рухом Опору.

Два англо-американських льотчика, викинулися на парашутом з літака у департаменті Па-де-Кале в квітні 1944 року, були захоплені в полон 19 квітня того ж року солдатами корпусу. Польова жандармерія цього корпусу направила їх у військову в’язницю в Байонна для подальшого розслідування в СД.

Союзні парашутисти, скинуті на території Франції для встановлення зв’язку з французьким рухом Опору, а також союзні льотчики, збиті над Францією, зазвичай передавалися вермахтом в гестапівський центр у Парижі на авеню Фош.

Для того щоб «витягти» потрібні катам відомості, полонених піддавали таким жахливим тортурам, що після допиту вони не могли зійти по сходах. Найбільш жорстоко з полоненими обходилися там гестапівці Шторх, Ханг, Гутгешелль, Киффер та інші.

У казематах Терезинской в’язниці в’язнів утримували в одиночних камерах зовсім голими і скутими. Били їх до смерті. Такого варварського поводження зазнали, зокрема, два політичних в’язня, колишні парашутисти.

У тій же фортеці Терезин знищували політичних в’язнів, а також парашутистів, позначених шифром «X, Y, Z», за допомогою отруєного кави. Так, зокрема, загинув парашутист Шабо.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь