Як німці налаштовували населення проти союзних льотчиків | Історичний документ

4 липня 1944 року, через кілька днів після початку бомбардування Лондона снарядами «Фау-1», у ставці Гітлера під час обговорення військово-політичного становища займалися також «з’явилися у пресі» повідомленням про те, що англо-американці у відповідь на бомбардування з допомогою «Фау-1» попередили, що вони зроблять контрзаходи у вигляді повітряних нальотів на малі населені пункти, що не мають військово-економічного і військового значення.

Гітлер заявив, що в разі, якщо ці повідомлення підтвердяться, він розпорядиться повідомити за допомогою радіо і друку населення про те, що «…кожен ворожий льотчик, який візьме участь в такому нападі і при цьому збитий, не може претендувати на те, щоб з ним поводилися як з військовополоненим: він повинен бути негайно, як тільки потрапить в руки німців, убитий (тобто з них належить вчинити як з вбивцею)».

До моменту ж встановлення достовірності повідомлень Гітлер наказав не вживати ніяких заходів.

Вельми сумнівно, щоб протягом наступних п’яти днів, відділяли рішення Гітлера (4 липня) від виконавчих розпоряджень ОКВ (9 липня), відбулися якісь події, які виправдовували б таку поспішність. Після повторного підтвердження позиції Гітлера ОКВ просто включилося в цю операцію по своїй лінії.

9 липня 1944 року був виданий абсолютно секретний наказ ОКВ/ВФСт «Про поведінку солдатів при самозахисту населення проти збитих терористичних льотчиків» — один з найбільш підлих наказів другої світової війни:

Останнім часом мали місце випадки, коли солдати, стаючи на захист англо-американських терористичних льотчиків, виступали проти населення, викликаючи цим його законне невдоволення.

Прошу якомога швидше усно проінструктувати підлеглі вам війська і органи, щоб надалі не допускати, щоб у подібних випадках солдати виступали проти населення, вимагаючи видачі їм льотчиків з метою взяття їх у полон.

Беручи під захист льотчиків-терористів, ці солдати тим самим абсолютно явно стають на їх бік. Жоден німецький громадянин не може зрозуміти такої поведінки наших збройних сил.

Не слід також забороняти населенню окупованих територій, щоб у своєму справедливе обурення проти англо-американських терористичних льотчиків воно переходило до самозахисту або ж, висловлюючи своє невдоволення, ненависть до захопленим у полон льотчикам цих ворожих держав, виражало це іншими способами.

Крім того, відсилаю до статті міністра д-ра Геббельса у «Фелькишер беобахтер» (берлінське видання від 28 травня 1944 року, № 148), під заголовком «Слово про ворожому повітряному терорі».

Наказ цей — з самої похмурої серії злочинних наказів ОКВ —із збереженням далекосяжних заходів обережності був переданий далі, для відомості німецьких збройних сил. Зберігся один з локальних наказів, виданих на його основі.

Це був наказ генерала Шмідта, командувача VI військово-повітряним округом (Luftgaukommando-VI). Викладаючи 11 грудня 1944 року, цитований вище наказ ОКВ генерал супроводив його наступним зауваженням:

«Цей наказ, а також будь-яка можлива переписка, яка виникла б у зв’язку з ним, ознайомлення з їх змістом командирів дивізій, комендантів аеродромних районів (Flughafenbereichskommandanten), командира протиповітряної групи «Кургессен», авіаційних частин округу та 112-го полку ППО повинні бути знищені.

Ознайомити з цим наказом слід тільки командирів рангом не нижче командирів полків і комендантів аеродромів по можливості усно, в інших же випадках письмово, але від руки. Подальша письмова передача даного наказу підлеглим частинам не допускається. Війська повинні бути поінформовані у відповідній формі усно».

«Виконавчі застереження» Шмідта до наказу ОКВ явно вказують на те, що він — втім, як і всякий інший німецький командир, який отримав цей наказ і передав його для виконання далі, — цілком усвідомлював його злочинний характер.

Однак Шмідту особливо не пощастило: не тільки він сам, але і цей його наказ (а також наказ одного з його підлеглих, коменданта аеродромного району 4/VI Кельне3) потрапили в руки англійців. У 1947 році Шмідт постав перед військовим судом в Гамбурзі і був засуджений до довічного тюремного ув’язнення.

Як німці налаштовували населення проти союзних льотчиків | Історичний документ

Цікаво поведінка Герінга після видання наказу ОКВ. Правда, він погодився на те, щоб наказ був переданий ВПС, але тільки як наказ ОКВ, а не ОКЛ. Цю позицію важко пояснити чимось іншим, окрім як страхом перед відповідальністю, нечистою совістю, а також прагненням забезпечити собі якийсь момент, здатний полегшити його долю в майбутньому.

Ясно, що цю операцію одним з перших долучився також весь апарат безпеки рейху. Разом з Герінгом і міністерством закордонних справ Гіммлер з першої ж хвилини брав участь у практичній реалізації наказу Гітлера.

З червня 1944 року акція, по суті, була лише продовженням і загальним застосуванням тих «принципів» («невтручання»), які Гіммлер встановив у своєму наказі від 10 серпня 1943 року. Начальник РСХА Кальтенбруннер ще раз нагадав всім органам поліції безпеки і СД в третьому рейху про їх обов’язок «невтручання» у випадку вбивства льотчиків, а також про необхідність відповідного впливу на психіку натовпу.

Підбурювання до вбивства полонених дало свої результати. У ряді міст Німеччини збуджений натовп зробила в 1944 і 1945 роках багато самосудів над збитими та захопленими союзними льотчиками.

В місцевості Рюссельгейм підборкувана нацистами юрба вбила цілу групу льотчиків. Винуватці не були арештовані, так як з донесення поліції в Управління у справах військовополонених, злочинців «не можна було розшукати» або ж вони «не були встановлені».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь