Жахливих звірств піддається мирне населення радянських районів, тимчасово захоплених німецько-фашистськими військами.
Лейтенант В. П. Волков розповідає про господарювання німецьких фашистів в містечку Селище: «16 липня два мотоцикліста і одна бронемашина в’їхали в містечко Селище. Спочатку вони обстріляли селище з кулемета. Вони вантажили награбоване на мотоцикли і в машину і кудись відвозили.
Я бачив також, як напівп’яні німецькі солдати ходили по селах в районі станції Езершце, грабували селян і вивозили на станцію награбоване майно. Вони це робили абсолютно спокійно, як звичайну роботу. Ідучи з села, фашисти почали підпалювати будинки. Один 65-річний старий намагався загасити вогонь. До нього підійшли три солдата, зв’язали йому руки й ноги і кинули його у вікно палаючого будинку».
Молодший лейтенант П. Солодовников, учасник боїв на Житомирському напрямку, розповідає: «Страшною дорогою йшли ми по слідах фашистів, вибиваючи їх з наших сіл; На березі річки я своїми очима бачив понівечений труп червоноармійця. Кати, очевидно, катували його. У червоноармійця були відрізані ніс і вуха, виколені очі.
Мирні селяни, з якими ми зустрічалися розповідали, що ледь громили фашистські займали село, як починався нестримний грабіж. Хапали і тягли все, що потрапляло під руку, забирали поросят і домашню птицю. З одного села бандити викрали і відвезли з собою двох дівчат.
Червоноармієць Павлюков, побував у багатьох селах після хазяйнування у них німців, розповідає: «Своє перебування в селищі фашисти починали з того, що збивали замки з колгоспних крамниць і забирали все, що можна було вивезти. Потім юрбами ходили по хатах селян і забирали все, що потрапляло під руку. Свої окопи німці застеляли награбованим селянським полотном.
В одному селі фашисти заборонили селянам входити в свої будинки. Колгоспниця М. Голуб не знала про наказ і увійшла в будинок. В цей час проходив мимо хати німецький унтер-офіцер. Селяни бачили, як він спокійно відстебнув від пояса гранату і кинув її у вікно.
При наближенні німців, населення тікало в ліс. Залишалися тільки старі, жінки і діти. Фашисти всюди спалювали халупи втікачів селян. Від жаринок згарищ вони раскуривали трубки та посміхалися».
Ввечері з настанням темряви розпочався організований розбій. П’яні фашисти ходили по хатах і грабували, розстрілюючи людей. Всю ніч над містом стояли дикі крики. Солдати, підбурювані своїми офіцерами, як шакали, накидалися на дівчат, піддаючи їх жахливим насильствам і нарузі. Багато хто з дівчат після насильства були по-звірячому вбиті».
Михайло Панасюк прийшов з села Біла Крыниця. Там залишилися трупи рідних, порубаних п’яної німецько-румунської ордою.
«Деревшо захопили зненацька,—розповідає він.—Німці і румуни привели з собою старого поліцейського, який і раніше озвірів в нашому селі. З ними прийшли поліцейські й три місцевих кулака, які втекли рік тому в Румунію. І почалася тоді розправа з усіма нами: грабували майно, підпалювали хати, ґвалтували жінок, рубали людей похилого віку, дітей».
В іншому селі, за розповідями селян, повісили чотирьох колгоспників посеред села і ховати не дозволили.
У селі Тереблече німці і румуни встигли побути тільки одну ніч, але за цю ніч вони пограбували всіх селян, забрали всю худобу, який не встигли викрасти селяни, спалили велику частину села, багатьох селян вбили.