Вранці 28 січня погляду 150-танкой бригаді постало село Верхнє Турово.
З ходу атакувати його не зважилися. Урок, отриманий під Прокудино, пішов на користь. Почали вести розвідку. Встановили, що Верхнє Турово обороняють два батальйони.
Але батальйони — батальйонами. Командування ж бригади насторожило зовсім інша обставина. Виявилося, що в селі у фашистів цілий дивізіон великокаліберної артилерії! Ось так задачка! Звідки вона тут з’явилася? Зазвичай знаряддя такого калібру тримають подалі від переднього краю, де-небудь в глибині оборони, звідти вони ведуть вогонь по особливо важливим цілям. А тут — ось вони, поруч.
Прийшли до спільної думки, що цей дивізіон фашисти через бездоріжжя просто не зуміли відвести в тил. Але легше від цього висновку не стало. Адже снаряд з такого знаряддя легко проломить і лобову броню тридцятьчетвірки.
Командування, як і під Прокудино, почало шукати шляхи обходу Верхнього Турова. І якщо у Прокудино в цьому не пощастило, то тут чекала удача: розвідники виявили дорогу, огинаючу Верхнє Турово з заходу і провідну до села Курбатово.
Побували вони і в Курбатово. Там фашисти чомусь не виявилося. Безпечність ворога була на руку.
І ось почувся звук колони. Йшли, зі світлом, ні охорони, ні розвідки, йшли нічого не побоюючись Лейтенант Назаренко віддав наказ своєму екіпажу:
— Досылай осколковий. Зараз я по передньому, самі фари вріжу.
Колона просувалася з труднощами. Але все-таки просувалася, наближалася до околиці села. Постріл гримнув різко, несподівано. І відразу ж попереду, метрів за двісті, спалахнуло яскраве полум’я. Це загорівся головний вантажівка.
Назаренковский постріл послужив сигналом для інших танків взводу. Вони відкрили швидкий вогонь. І рідко який снаряд не досягав мети — колона вже з голови до хвоста висвітлювалася загравою палаючих машин.
Протягом години все було скінчено. Тридцятьчетвірки пройшлися вздовж розстріляної колони, збиваючи на узбіччя гарячі вантажівки, ведучи вогонь з кулеметів по разбегавшимся гітлерівцям. Не багатьом з них вдалося втекти, розчинитися в ночі. Та й то рятувало їх, що танки не ризикнули залазити в величезні кучугури, а повернули назад.
— Ну й накоїли ж ми з фашистів локшини! — схвильовано повторював башнер, погладжуючи тіло свого разогревшегося від стрільби курсового кулемета.— До півсотні вантажівок розбили! А вже солдатні рази в три більше поклали! Вірно, товариші?
Кров за кров, смерть за смерть! І не інакше!
До результату дня гітлерівці були вибиті з Верхнього Турово. І тут знову відзначився взвод лейтенанта Назаренко. Коли основні сили бригади відвернули увагу противника своєю атакою з фронту, він, висунувшись до села, вдарив з тилу. Це багато в чому і визначило результат бою: фашисти побігли з Верхнього Турово.