Як наші готувалися до німецької операції “Цитадель” | Історичний документ

Стояв спекотний липень 1943 року… Йшла підготовка до рішучого бою в районі Курського виступу. Гітлерівці розпочали запеклу спробу повернути собі стратегічну ініціативу і взяти реванш за поразку під Сталінградом.

Для проведення цієї операції під кодовою назвою «Цитадель» німецьке командування зосередило більше 50 дивізій. До цього часу фашисти були озброєні новими важкими танками «тигр» і «пантера».

Задумом гітлерівців був протиставлений план операцій Ставки Верховного Головнокомандування.

У відповідності з цим планом Верховного Головнокомандування радянські війська готувалися до рішучого бою. Вони заздалегідь приступили до створення міцної оборони.

На головному, особливо небезпечному напрямку фронту була поставлена армія Н. П. Пухова. Вона налічувала тоді понад 150 тисяч особового складу, мала 12 стрілецьких дивізій, 25 артилерійських полків, 13 мінометних полків та 3 мінометні бригади.

Армії були додані дві танкові бригади і 15 танкових полків. У смузі армії перебували резерви Центрального фронту. Вся її оборонна угруповання надійно прикривалася багатошаровим вогнем зенітної артилерії і винищувальною авіацією 16-ї повітряної армії.

Тут на цій найважливішій ділянці фронту були зосереджені гвардійські з’єднання і частини. Сюди ще в квітні 1943 року була перекинута з Північного-Західного Фронту і наша 4-я гвардійська воздугпнодесантная дивізія. Вона входила до складу 18-го корпусу генерал-майора В. М. Афоніна і до 9 липня перебувала в резерві командувача армії, займалася укріпленням другої лінії оборони.

Командував у той час нею генерал-майор А. Д. Румянцев. Олександр Дмитрович був вимогливим і підготованим у військовому відношенні командирам. Високий, худорлявий, завжди підтягнутий, з чіткими і іншим голосом,—таким запам’ятався він мені.

Як наші готувалися до німецької операції Цитадель | Історичний документ

Генерал-майор А. Д. Румянцев багато зробив з підготовки десантників до битви на Курській одного. Протягом травня-червня у частинах дивізії проходили тактичні навчання, де відпрацьовувалися питання ведення оборонних боїв на танконебезпечних напрямках, проводилась обкатка особового складу танками, вивчалася нова бронетанкова техніка ворога, удосконалювалася тактика сучасного бою.

…Міцно зміцнював свої оборонні рубежі 1-й батальйон 9-го гвардійського полку. Дні і ночі грудились командир батальйону капітан А. Жуков і його заступник по політичній частині капітан Козьяков. Майже щодня комбат проводив тактичні заняття з ротами. Він учив бійців вмінню вести бої з піхотою і танками ворога у стінних умовах, знаходити уразливі місця на нових фашистських машинах.

Цілодобово не йшов з підрозділі і замполіт. То в одному, то в іншому окопі збиралися біля нього бійці, слухали його задушевні бесіди. Політпрацівник щедро ділився своїм бойовим досвідом. Вечорами проводилися партійні й комсомольські збори, підбивалися підсумки роботи щодо створення міцної оборони, обговорювалися питання авангардної ролі бійців в майбутніх боях. І всюди встигав капітан Козьяков.

А коли наставала глибока ніч, у штабний бліндаж майже одночасно, немов змовившись, приходили втомлені командир і замполіт. І тільки, бувало, зрідка, найчастіше вранці, встигали вони перекинутися кількома фразами.

— Що нового, командир?— як завжди питав Козьяков.

— Поки що нічого особливого,— відповів Жуков. І тут же ставив запитання:— Дружина пише?

— Ти ж знаєш, що вже давно немає листів!— з прикрістю говорив Микола.

— Так, знаю! Що у них там сталося, чому не пишуть?— говорив Олександр. І переходили на справи в батальйоні. Часу в обріз.

Командир і замполіт були друзями.

У грудні 1942 року капітан А. Жуков був призначений командиром батальйону, а він, Козьяков, його заступником з політичної частини. Коли зустрілися, то перший час придивлялися, вивчали один одного. Але тривало це недовго. Як-то відразу ж вони повірили один в одного і припали, як кажуть, до душі.

Обидва кадрові офіцери, обидва вже брали участь у боях під час фінської кампанії, разом були і на Ленінградському фронті. Молоді, стрункі, красиві — вони часто звертали на себе увагу. І були навіть чимось схожі один на одного, невелика різниця лише у віці. Козьяков на чотири роки молодший за свого командира. Але на його грудях вже до того часу виблискував орден Червоного Прапора. І не тільки бійці, але і сам командир батальйону з повагою поглядав на високу нагороду комісара.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь