Як італійські фашисти з допомогою терору видавили з політичної арени всі партії в країні | Історичний документ

У 1922 році в Італії була офіційно зареєстрована партія фашистів. Туди вступили сотні тисяч італійських чоловіків. Під фашистськими прапорами вони здійснювали злодійські акти насильства з своїх населених пунктах і в сусідніх містах, селищах, селах.

Спочатку фашисти в Італії були тільки міським явищем, їх мотивацією був націоналізм. Також їх метою стало помста соціалістам і іншим громадянам, хто не хотів участі Італії у Другій світовій війні. Фашисти закликали до знищення «внутрішніх ворогів» Італії. Їх вони призначили винними за поразку італійців австро-угорцями та німцями в битві при Капоретто в 1917 році. Атаки на соціалістів проходили з подачі Беніто Муссоліні, який не вважав це тероризмом. Насильство над інакомислячими він називав героїзмом і схвалював його.

Поступово в країні почалося зростання фашизму. Особливо це було помітно в долині. Спочатку фашисти своїм насильством хотіли зламати соціалістичне вплив у країні. На місцевих мітингах вони влаштовували дебоші, били чиновників, усіляко заважали самоврядуванню. Соціалістів вони піддавали залякуванням, загрозам. Непоодинокими стали і погроми. Чиновники-соціалісти змушені були йти у відставку.

Соціалістична партія виявилася неспроможною протистояти збройному насильству фашистів. Це стало катастрофою для італійського суспільства. Самій «червоної» була провінція Болонья. Там соціалістична партія Італії мала на виборах три чверті голосів. Але фашистам вдалося зруйнувати її за кілька місяців. Їх загони розгромили в 1921 році десятки редакцій газет, трудових палат, соціальних організацій і ліг.

Фашисти почали здійснювати свої «подвиги» по всій країні. Вони завоювали великі провінційні центри, а потім почали підпорядковувати собі і дрібні поселення. У великих містах формувалися фашистські загони для нападу на невеликі населені пункти. Там вони теж організовували свої точки.

Першими членами таких утворень були місцеві жителі, ображені на соціалістів з яких-небудь причин: економічних, політичних, особистих. Більш сильні воєнізовані фашистські формування надавали підтримку більш слабким. Поступово вони витісняли з італійського суспільства соціалістів. При відкритті нового свого центру, фашисти влаштовували публічну церемонію. Італійський фашизм став масовим явищем, як у великих містах, так і в сільських громадах.

Головною метою фашистів стало знищення інститутів Соціалістичної партії. Самою потужною формою такого протистояння стало збройне насильство. В Італії почався справжній фашистський терор проти окремих осіб. Часто громадські організації, селянські ліги, трудові колективи збиралися в парафіях навколо політичного або робочого лідера.

Тому фашисти першим ділом залякували таких керівників, не виходячи за межі комуни. Вони погрожували їм вбивством, а також членам їх сімей. Часто лідери соціальних і політичних організацій піддавалися фізичному насильству. Побої і психологічні залякування приносили свої плоди.

Як італійські фашисти з допомогою терору видавили з політичної арени всі партії в країні | Історичний документ

Іноді чернорубашечники переїжджали з одного міста в інше. Натовпом, що складається із сотні чоловік, вони блокували будинку соціалістів, анархістів, комуністів та інших, неугодних їм, громадських лідерів.

Фашисти влаштовували пожежі і шкодили всій родині своєї жертви. Вони наносили ритуальні приниження своїх супротивників, застосовуючи стратегію терору, яку боялися всі. Чернорубашечники могли змусити неугодного їм людини випити банку касторки або іншого проносного.

Потім людину відправляли пішки додому. Жертва добиралась до свого житла з сильними коліками і у власних фекаліях. Іноді противника примушували публічно справляти нужду маніфест або прапор політичної організації. Часто після касторових вливань фашисти возили своїх жертв по місту в кузовах автомобілів, тим самим принижуючи їх публічно ще сильніше. Вони роздягали супротивників догола, били їх на великих площах і вулицях міста.

Не всі політичні лідери піддавалися залякуванням, але все ж велика їх кількість, зібравши сім’ї і майно, їхали в інше, більш безпечне місце. Фашистам стало легко лякати сільських жителів, позбавлених своїх селянських лідерів, і змушувати їх вступати в фашистські синдикати. У селян просто не залишилося вибору, як теж стати фашистами.

Метою воєнізованих об’єднань було і знищення комунізму. Фашистські лідери лише посилювали терор, підриваючи ліберальна держава. Вони підтримували постійне беззаконня. З загонів чорносорочечників вже досить важко було вийти. Будь-який відступ або інакомислення вело до серйозних психологічних і юридичних наслідків. Загони чорних сорочок постійно вишукували нових жертв. Причиною насильства могла стати особиста неприязнь, суперництво, класова боротьба і багато іншого.

Фашистам в Італії вдалося приборкати соціалістичні та інші спільноти. Вони знесли всі зображення і скульптури К. Маркса, червоні прапори і «більшовицькі» гасла. Замість них стали майоріти італійські прапори, були встановлені бюсти короля. Фашисти почали проводити численні паради, марші, збори в приміщеннях, де до них засідали соціалісти. Фашисти з кожним днем ставали все більш згуртованими. Чернорубашечникам вдалося переконати буржуазію, що її соціальне становище відновлено. Вся преса стала висловлювати солідарність «чорних сорочок», називаючи їх патріотами, восстановившими закон і порядок в Італії.

Фашистське держава сильно відрізнялося від соціалістичної гегемонії. В ньому стало процвітати насильство, а не вільні вибори. Фашисти повністю контролювали державну адміністрацію. Всі починання соціалістів були припинені. Перестали працювати профспілки і селянські ліги. Всі марші фашистів підтримувалися поліцією, вважалося, що вони носять патріотичний характер. Нація піднялася над інтернаціоналізмом. Революція фашистів складалася з численних епізодів насильства, і всі ці акти не були анонімними. Фашисти в Італії застосовували виборчу тактику насильства.

Таким чином їм вдалося захопити Рим. Їх представники потрапили в Парламент. Лібералам залишалося лише нарікати на занепад закону. Спочатку ліберальні члени уряду не змогли розпізнати масштаб цього явища. Вони були заспокоєні тим, що акти терору проти громадян були не масовими, а індивідуальними й ізольованими. Цим вони виправдовують свою бездіяльність. Зазвичай повідомлення про підпали і побиття друкувалися лише в місцевих газетах і не носили політичного підґрунтя. Коли в Парламенті 35 місць зайняли фашисти, вони почали застосовувати тактику терору до інших членів.

Протягом двох тижнів загинуло 71 чоловік, а 216 отримали поранення. Фашисти закрили вхід в Парламент депутату-комуністу Франческо Мізіано. «Чорні сорочки» досягли своєї мети. Вони вижили з системи комуністів, соціалістів, католицьких пополариев, антифашистів і лібералів. В березні 1922 року Рим вже був повністю фашистським. Набіги відбувалися на будинки відомих італійських політичних діячів, у тому числі і колишнього прем’єр-міністра Франческо Нитти. Фашисти спалили його будинок.

Преса вже не була вільною. Прем’єр-міністром країни король призначив Муссолили. Під його контроль потрапила і поліція. Вона стала допомагати фашистам придушувати опозицію по всій Італії. Так Італія підійшла до диктатури.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь