До 24 серпня 1942 р. всі частини Орджонікідзевської дивізії НКВС були дислоковані в розташування військ нашого гарнізону в особливому укріпленому оборонному районі міста Орджонікідзе і займали позиції згідно з планами командира дивізії і негайно приступили до їх інженерного обладнання.
З прибуттям до столиці Північної Осетії всіх полків Орджонікідзевської дивізії місто перетворився в бойовий табір. У повну силу розгорнулося активне будівництво бойових рубежів на зовнішньої лінії оборони, а в місті — секторів. 25-35 тисяч чоловік (у тому числі 12 тисяч місцевих жителів) щодня виходили на будівництво.
Вдень і вночі в місті і на підступах до нього воїни з’єднання і місцеве населення створювали оборонні споруди у вигляді сотень дотів і дзотів, траншей і ходів повідомлень, десятків тисяч окремих осередків для автоматників і снайперів, споруджувалися надовби, бліндажі, землянки і спостережні пункти, вузли зв’язку.
План робіт на кожному рубежі перевиконувався. З серпня до середини жовтня 1942 р. частини дивізії при активній допомозі місцевого населення в основному закінчили будівництво оборонних споруд, з вельми переконливими результатами.
В Орджонікідзе і на підступах до нього дивізією було побудовано 388 дотів, 714 дзотів, 617 артилерійських і мінометних майданчиків. 362 командних і спостережних пунктів, встановлено 1130 металевих їжаків, 1080 надовби, 18 633 міни, 468 залізобетонних колпаков, 25 000 погонних метрів дротяного загородження, відрито 630 окопів на стрілецьке відділення, 426 землянок, 18 232 погонних метра протитанкового рову та інші інженерні споруди.
Перед переднім краєм оборонних секторів влаштовувалися протитанкові мінні поля, які минировались за особливим планом. Тільки на ділянці Особливого прикордонного полку було встановлено 7200 хв.
Застосовувалися протитанкові міни типів ЯМ-5 і ІМБ, були підготовлені керовані мінні поля, фугаси. Вив передбачений великий резерв протитанкових та протипіхотних мін в підрозділах, які займали оборону у місті.
На дотах, дзотах і пристосованих будівлях воїни писали: «Смерть німецьким загарбникам!», «Товариші, ні кроку назад!», «Помремо, але ворогові місто не віддамо!»
Про те, як був побудований цей завод розповідає про своїх спогадах заступник командира Орджонікідзевської дивізії військ НКВД полковник Ф. А. Спасенко, який був відповідальним за його своєчасну роботу. «На початку вересня мене викликали до командуючого Північною групою військ Зак-фронту генерал-лейтенанту В. І. Масленнікову в «Будинок Грузії», який був одним з командних пунктів.
Коли я прибув, там знаходилися три-чотири товариша, прізвища яких я, на жаль, не пам’ятаю, був і командир Орджонікідзевської дивізії НКВС генерал-майор в. І. Кисельов. Командуючий Північною групою військ сказав мені, що вони вирішили побудувати завод залізобетонних виробів. Стримано посміхаючись, він зауважив: «Думаємо призначити вас «директором цього заводу. Як ви на це дивитеся?»
Спочатку я відмовився, посилаючись на відсутність досвіду, але моя відмова не був прийнятий. На будівництво заводу дали всього 30 годин, бо час не дозволяв зволікати: на дальніх підступах йшли запеклі бої. Вирішено було відкрити завод в капітальних приміщеннях цегляних стаєнь колишньої артилерійської частини. Були призначені інженери та техніки, механіки з числа офіцерів, інженерно-саперної бригади Північної групи фронту, наданої Орджонікідзевської дивізії для цієї мети.
Кордон ратної слави
В найкоротший термін були спроектовані цехи: механічний, де була зосереджена техніка (машини), арматурний, опалубний, заливний, заготівельний.
За короткий термін було виготовлено 1060 бронеколпаков з товщиною стінок і перекриттів від 20 до 50 см. Використовуючи залізобетонні ковпаки, воїни, що обороняли місто, змогли створити міцні вогневі споруди для кулеметів, протитанкових рушниць, автоматів, обладналися спостережні пункти, аж до НП командира батальйону. Гнізда під ковпаками зміцнювалася дерев’яним зрубом, цеглою, каменем на цементному розчині, робилася опалубка з дощок.
Часто самі бойові розрахунки посилювали непробивність залізобетонного ковпака від артснарядів. Після установки ковпаків на раму їх обкладали камінням на розчині, а потім вже засипали землею і маскували під фон і колір навколишньої місцевості.
В ході подальшої підготовки оборони було створено зовнішнє кільце оборони міста на відстані 5-7 кілометрів, що збільшувало глибину особливого укріпрайону і тримало під сильним вогнем підступи до столиці Північної Осетії. План будівництва оборонних споруд в місті був розроблений військовими фахівцями дивізії і затверджений Орджонікідзевським комітетом оборони.
Планом передбачалося, що в разі прориву обводу міста на дальніх і ближніх підступах ворог повинен був зустріти незламну оборону в самому місті, на його околицях та в центрі. На основі цього плану в місті встановлювалися барикади, ставилися протитанкові надовби, металеві (з рейок) єжи, залізобетонні ковпаки. Основні вулиці, мости перекривалися глибокими протитанковими ровами та ескарпами. На центральних площах і вулицях будувалися доти і дзоти, підземні ходи сполучення. Житлові та адміністративні будівлі також пристосовувалися для ведення на них вуличних боїв. З цією метою в нижніх поверхах будинків робилися амбразури і встановлювалися вогневі точки, а прорізи вікон закладалися мішками з піском.Поряд з будівництвом оборонних споруд тривало будівництво бомбосховищ, щілин, ходів повідомлень.
На окремих вулицях міста і особливо на західній його стороні перекопували дороги і на них ставилися металеві їжаки, щоб тут не могли пройти танки ворога. Особливо ретельно зміцнювався передній край оборони дивізії, який проходив по західній стороні міста, приблизно в 1 км на захід від сучасної межі міста.