Авангардні частини фашистів прорвалися на лівий берег Дністра в районі Сороки — Ямпіль. Радянські війська з бою ми відходили на схід. В кінці липня верхня частина Молдавії вже була захоплена окупантами.
Минули літо і осінь. Настала зима. Якось на світанку сімнадцятирічний юнак Іон вийшов за ворота. По стежці, занесеної снігом, спустився до Дністра. У верболозі зібрав в’язку хмизу, приготувався йти додому.
Раптом на стежку вийшла група людей у супроводі жандармів на чолі з сержант-мажором Миколу Козма. Заарештовані попарно йшли зі зв’язаними руками. Вони були роздягнені деякі в одному лише натільній білизні. Більшість заарештованих Іон дізнався. Це була єврейська сім’я Мойсея Фрідмана
Людей вели на смерть.
Їх розстріляють… — в тузі подумав Йон. В горлі у нього раптом пересохло, ніби від страшної спраги.
Приречених звели вниз із крутого берега на лід. Один з них послизнувся і, падаючи, повалив свого напарника. Пов’язані довго билися на льоду, не могли піднятися. Миколу Козма бив їх прикладом гвинтівки.
Нещасних повели далі, до середини річки, до зяючої ополонці. Почулися крики… Вітер кружляв снігові вихори відносив вдалину передсмертні прокляття. Не було чути ні одного пострілу. Кати людей живими кидали в ополонку.
Іон стояв як укопаний, стискаючи кулаки. І серце його обливалося кров’ю…
Вночі жандарми влаштували в селі облаву. На вулицях тріщали постріли, що лунали несамовиті крики. Село стогнало, і здавалося, що навіть сам стародавній Дністер тяжко стогнав, вдаряючись хвилями об скелястий берег. Фашисти по-звірячому розправлялися з радянськими людьми.
Шеф жандармського посту Миколу Козма кричав:
Більшовики!.. Партизани!.. У труну зажену!
Людей, звинувачених у зв’язках з партизанами, відокремили від натовпу. Їх повели за село, до Чорного яру. Іона з іншою групою юнаків і дівчат погнали в Кам’янку на ремонт шосейної дороги.
Жандарми били робочих гумовими кийками і палицями без всяких приводів і причин. Рятувалися від катувань лише ті, кому вдавалося втекти. Втім, можна було відбутися й іншим способом: дати хабар. Румунські жандарми особливо були ласі на вино.
Іон та кілька юнаків з колишніх трактористів і шоферів пропрацювали тут понад місяць. Нарешті, не витримавши знущань, вночі напали на румунської фрунташа , заткнули йому рота ганчіркою, обеззброїли і втекли в ліс. В діброві, на Баданах, їх зустрів Кучеров — колишній голова Кам’янського райвиконкому, ватажок партизанської групи. Він щиро, по-батьківськи привітав юнаків.
— Що ж, хлопці, ходімо зі мною, — сказав він.
Хлюпая ногами по талому березневого снігу, вони обережно перетнули відкритий гребінь пагорба і зникли в лісистій ущелині. Радісно і твердо йшов Іон за партизанським ватажком. Він відчував прилив бадьорості і сил. Нарешті-то він почне мстити ненависним окупантам! Він ще не знав, що буде робити в партизанському загоні, але вже був сповнений рішучості енергійно взятися за будь-яку справу, що йому доручать.