Як був влаштований табір Російської армії | Історичний документ

В умовах похідного життя, коли слободи були покинуті, а вдома обивателів або не давали можливості розмістити велике військо, або просто не було наказу вдатися до постою, для житла влаштовувався табір.

Вже в самий розпал Північної війни російська армія мала чітко сформульованими правилами по розбивці таборів, та обов’язок щодо їх влаштування покладалася на обер-квартирмейстера.

Наприклад, в період бойових дій у Фінляндії у 1712-1714 рр. під його керівництвом спочатку проводилися вивчення, рекогносцировка місцевості від Петербурга до Виборга. Прибувши на місце майбутнього табору, обер-квартирмейстер спочатку виставляв для охорони пікет, під прикриттям якого приступав до розмітки ділянки, де місце для кожного полку, його розміри обумовлювалися розмірами і характером ландшафту обраного для табори району.

На початку намічалася лінія по розбивці наметів рядового складу, потім поручників і підпоручиків, в п’яти кроках від яких повинні були бути поставлені намети штаб-офіцерів. В двадцяти кроках від останніх обер-квартирмейстер не забував передбачити місце для офіцерського обозу і віддалік, в десяти кроках від нього, — для солдатського. Полк міг розташовуватися в одну, дві і навіть три лінії, але завжди фронтом у бік ворога.

Розмітивши місце для табору, обер-квартирмейстер висилав що підходив назустріч військам своїх помічників — фурьеров або ротні квартирмейстеров, які приводили полк на підготовлене місце, де точно вказували кожної частини намічений для неї ділянку. А потім вже починав обладнуватися табір «добрим порядком» під керівництвом полкових квартирмейстеров.

Основним типом житла для рядових і офіцерів в таборі була намет, що виготовлялися з полотна різної якості: товстого, тонкого, парусного. На «справу» похідного намету в 1711 році купувалося 150 аршин полотна, спеціальної тасьмою ретельно заделывались шви.

А шилися намети ремісниками-шатерниками з полотна руської роботи, про якість якого збереглося свідчення іноземного майстра вітрильних полотен Люберса, який говорив, що «матроси в Преображенському на холщовом дворі вітрильне полотно тчуть проти зразкового заморського полотна, а кращих того за морем і йому, майстрові, ткати неможливо».

Мешкали в наметі в середньому шість чоловік, але так звані «больнишные» ятки, постійно возившиеся у полковому обозі, шили більш просторими.

Як ні добротно було полотно російських наметів, проте теплим цей вид житла не можна було вважати. У погожий, теплий час рятуватися в ній від спеки, від дощу, від м’якої нічної прохолоди можна було, але російські весни, осіння пора або навіть легка негода робили полотно поганий захистом.

У 1758 році Ростовський гренадерський полк, вимушений жити у таборі ще й у жовтні, вирішив утеплити свої житла наступним чином: намети оплетались соломою, і робилися мати, повинно бути теж з соломи, служили солдатам підстилкою.

Вже під час Північної війни не забули військові законодавці і про «харчевниках», які торгували різним харчовим і промисловим товаром. Вони супроводжували армію в поході, а в таборі їм відводилися особливі місця, при обозі, щоб вони своєю присутністю не порушували табірного порядку.

Статутні положення пізнішого часу в цілому зберегли старий порядок. Його не могло порушити прагнення ротні командирів прикрасити, виділити свої лінії вулиці.

Для цього застосовувався і дрібний пісок, яким посипалися доріжки, і дерен, який служив матеріалом для викладання різних фігур. Але особлива увага приділялася в таборі його чистоті.

Кухні влаштовувалися в стороні, щоб покидьками не засмічувалися лінії, худобу дозволялося бити лише в строго встановлених місцях. За Статутом 1716 року ями для відхожих місць дозволялося розташовувати не ближче двохсот кроків від табору, загрібаючи старі і вириваючи нові ями через кожні 3-4 дні.

У 1763 році статут уже рекомендує обсаджувати нужники хмизом, а солдатам забороняється ходити в інші, крім нужников, місця, за чим уважно дивилися вартові. Ями рекомендується тепер закапувати через кожні два дні.

Не обійшов увагою таку важливу проблему, як санітарно-гігієнічний стан табору, і статут Павла I, в якому, щоправда, кількість нужников піхотного полку обмежувалося трьома, а в таборі гусарського полку пропонували влаштовувати їх чомусь в два рази більше — шість.

Як був влаштований табір Російської армії | Історичний документ

Описаний вище табір, незважаючи на деякі раціоналізаторські хитрості начебто обплетених соломою або поставлених одна на іншу наметів, все-таки відповідав статутного стандарту, але, траплялося, табір полкової вже зовсім не був схожий на той, що рекомендувався статутом.

Опишемо табір, який був влаштований біля Червоної Гірки, на південному березі Фінської затоки. Йшов 1741 рік, почалася війна Росії зі Швецією, під Червоною Гіркою розташувалися війська командувача Ингерманландским корпусом принца Гессен-Гомбургского.

У таборі розміщалися кілька піхотних і кавалерійських полків, і це поселення, зване в документах табором, нітрохи не нагадувало статутний наметовий табір. Ось які споруди мав там, приміром, Копорскій полк: «Перед фрунтом: при знаменном варті хат з печьмі — 2, перемид — 18, буток — 12, полкова канцелярія — 1, хат і землянок штаб-офіцерських — 24, обер-офіцерських — 17, унтер-офіцерських та солдатських хат з печьмі — 93 і землянок — 20, в лініях ж землянок обрубаних солдатських — 91, лазаретних хат з печьмі — 5, пороховий льох — 1, стайня для государевих коней».

Це ж не табір, ми заперечимо, а справжня слобода, в якій вистачило місця навіть для лазень і кузень, а майже всі офіцери мають свої власні хати і навіть будинки для «хлопцов», тут є і льохи та комори! І все-таки це — табір, де житла розміщені по лініях.

Мабуть, в самому початку на цьому місці дійсно поставили намети за статутом, але в передбаченні довгого «сидіння» цей табір потихеньку «обострожился», офіцери почали будувати силами солдатів свої хатинки, а нижні чини, наслідуючи командирам, або робили собі казарми-зруби, з печами навіть, чи рили землянки «оброблення», тобто викладені всередині колодами. Табір перетворився в слободу — наближалася зима.

Безумовно, таборове життя, який би влаштував ні була вона навіть з допомогою «удосконалень», не могла не пригнічувати солдатів, які залишили на квартирах, в слободах своє господарство, родини, часто промисел. Знову відправитись на зимові квартири хотів кожен, про що, звичайно, знали командири.

В 1777 році в двох верстах від Нової Ладоги знаходився табір лейб-гвардії Гренадерського полку. Першого серпня поглянути на навчання гренадер туди приїхав генерал-аншеф князь Рєпнін, який настільки був задоволений «строєм» частини, що «оголосив велику подяку всім чинам і повагу загальних праць наказав полку вступити в квартири раніше покладеного терміну».

 

 

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь