З 28 червня по 2 грудня 1941, ще на початку Другої світової війни, року прикордонники загону, розташованого на півострові Ханко, разом з моряками відбили кілька атак противника, здійснювали рейди у ворожі тили. Тільки в червні вони шість разів виходили на фінську територію, здійснили складну операцію з ліквідації фінської гарнізону на острові Бегнтшер.
Незламна позиція солдатів, які захищали межі півострова Ханко увійшла в історію Великої Вітчизняної війни як одна з легендарних віх того періоду. Газета «Правда» 13 листопада 1941 р. писала:
«Пройдуть, десятиліття, століття пройдуть, а людство не забуде, як жменька сміливців, патріотів землі радянської, зневажаючи смерть в ім’я перемоги, являла приклад небаченої відваги і героїзму. Велика честь і безсмертна слава вам, герої Ханко».
Бойовим успіхів на цьому півострові сприяла велика робота, проведена партійними організаціями і политорганами військово-морської бази. За період оборони Ханко близько чотирьох тисяч його захисників стали комуністами, понад тисячі чоловік вступили в ряди Ленінського комсомолу. Багато підрозділи були партійно-комсомольськими. Велику організаторську та виховну роботу вів Н. В. Пустовалов, який займав посаду старшого інструктора політвідділу північного сектора берегової оборони Балтійського району півострова. Разом з ним тут воював Микола Дмитрович Макаров.
«Рано вранці 20 червня 1941 року наш 204-й окремий зенітний артилерійський дивізіон підняли по тривозі, і всі підрозділи були швидко приведені в бойову готовність,— згадував він, —До кінця дня 22 червня ми відбили перший наліт фашистської авіації. У наступні дні відбивали по два-три нальоту на добу.
25 червня уряд Фінляндії оголосила війну Радянському Союзу. Так Фінляндія вступила у Другу світову. З цього часу стали частими і нальоти фінської авіації, артилерія також щодня обстрілювала наші позиції.
Я в цей час командував батареєю управління 204-го окремого зенітного артилерійського дивізіону. Наша частина і зенітники військово-морської бази успішно відбивали ворожі напади і завдавали значної шкоди авіації противника. Особливо сильний бій розгорівся на сухопутному кордоні в ніч з 30 червня на 1 липня 1941 року.
Ударна група ворога намагалася раптово напасти на гарнізон Ханко з суші, моря, повітря і протягом декількох днів знищити його і повністю зайняти півострів і прилеглі до нього острови. Але нічого з цього не вийшло. Воїни нашого з’єднання успішно відбили атаки білофінів. 1-я батарея збила три літаки противника.
Протягом липня і серпня йшли безперервні бої. Не зумівши захопити півострів, наступаючи з суші і моря, белофинны почали палити ліси, житлові споруди, склади. Погода стояла суха і спекотна. Півострів заволокло густим димом. Звірі вибігали з лісів на узбережжі і кидалися в воду, відлітали птахи… Залишалися на місці лише воїни. Ми одягли протигази і кинулись рятувати свої позиції, бойову техніку, боєприпаси, командні та спостережні пункти: обливаючись водою, під розривами снарядів і мін гасили пожежі.
Обстановка з кожним днем все ускладнювалася. Фашистські війська захопили Ригу і прилеглі до нього острови. Ворог підійшов близько до Ленінграду. Шляхи сполучення з півостровом були відрізані. Ввели суворі норми витрати продовольства і боєприпасів.
Я з великою теплотою згадую своїх бойових товаришів— солдатів, сержантів і офіцерів. 163 дні ми стійко захищали свої позиції на півострові Ханко. Евакуація нашої частини проходила у важких умовах: Фінська затока було заміновано, а прилеглі острови зайняті ворогом.
Протягом ночі караван суден дійшов до острова Готланд, неодноразово піддавали артилерійському обстрілу. Деякі з них підривалися на мінах. Така доля спіткала і наш корабель. З великими труднощами нам вдалося перебратися на рятувальне судно. На ньому ми і дійшли до Кронштадта. Потім по льоду Фінської затоки здійснили марш-кидок на залізничну станцію Лисячий Ніс, а звідти на поїзді приїхали під Ленінград».
Останніми з півострова пішли 25 прикордонників під командуванням лейтенанта С. М. Голованова.
«Прибувши в кінці грудня 1941 року під Ленінград, ми випробували всю тяжкість блокади, зіткнулися із складністю обстановки на фронті, важкими умовами, в яких опинилися жителі міста на Неві, бачили їх героїчний труд,— продовжував далі свою розповідь Н. Д. Макаров.— З цього часу почався новий етап бойового шляху нашого з’єднання і частини. Я брав участь у багатьох боях 1942-1945 років на Ленінградському фронті, був на різних посадах».
Макаров нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Червоної Зірки та багатьма іншими.