Під час атаки на висоту загинув командир роти. Вацловас Бернотенас прийняв на себе командування всім загоном і наказав підготуватися до контратаки німців. Зв’язковий Рупшас припрошує:
— Товариш лейтенант, тут поблизу санінструктор, дозвольте перев’язати. Бернотенас скидає маскхалат, гімнастерку, сорочку. Охоплює напад слабкості. Санітар працює швидко, але не встигає закінчити перев’язку, як вже лунає крик спостерігача:
— Контратака!
Напівголий лейтенант, схопивши автомат, наказує бійцям:
— Без команди не стріляти!
Ліворуч і праворуч насуваються німці, перескакуючи через воронки. Попереду офіцер. Вони всього в сімдесяти метрів. Тільки тоді литовські бійці відкривають вогонь. Перша контратака відбита.
Тепер перепочити б Бернотенасу… Але ні — він поспішає на лівий фланг, до найвразливішому місцю оборони. І бачить Юлюса Люткуса, припалого до ще дымящемуся кулемету. З лівого скроні у нього стікає цівка крові.
Бернотенас обіймає Люткуса, відчуваючи, що ось-ось розплачеться, і кричить: — Нічого, Юлюс, всі повернемося додому!
Ледве добирається до свого окопу.
Кудла наполягає:
— Йди, Вацловас, без тебе впораємося!
Поранений Бернотенас і не думає залишати поле бою. Його місце тут. Не віддавати ворогові те, що здобуто ціною крові бойових товаришів, його власною кров’ю!
Раптовий вогневої наліт — снаряди, міни, кулеметні черги. Всього п’ять хвилин, а здається, минула ціла вічність. Дві хвилі німців рухаються до пагорба. Довго йшла нерівна, важка боротьба.
Бернотенас відчував: його сили вичерпалися. Він міг стояти тільки притулившись до стінки окопу. Сам себе підбадьорював, але знав — патрони кінчаються. А від своїх бійці відрізані шквалом німецьких мін і снарядів. Лейтенант наказує: берегти патрони. А контратаки слідували одна за одною.
— Легкопораненим підібрати і відвести тих, у кого важкі поранення. А ми прикриємо!
На пагорбі смерті залишилися четверо — Бернотенас, Кудла, сержант Алексюнас, зв’язковий Рупшас.
Бернотенас відсилає і сержанта з новою купою захоплених документів.
— Ці папери терміново потрібні в штабі. А нам що втрьох, що в четвером.
Зліва в окопи увірвалися німці. Гітлерівці майже не стріляли. Значить, помітили, яка жменька радянських воїнів залишилася на пагорбі.
Все важче ставало трійці. Бернотенас, Кудла, Рупшас вирішили дорого продати своє життя. Вони стріляли в упор — тільки напевно. Хвилин на десять — п’ятнадцять німці притихали. І знову кидалися вперед. Ніби вовки, почуявшие кров. А Бернотенас подавав команду: Рота, до бою! Гранати! І трійка відважних жбурляла в прижимавшихся до землі німців лимонки.
Раптом з’явилася нова група гітлерівців. Німецький офіцер, витягнувшись на весь зріст, закричав: Рус, сдавайсь! Бернотенас, розмахнувшись, шпурнув протитанкову. І тут же пошкодував — б приберегти цю до останнього моменту.
Переконавшись, що сміливців живими не візьмеш, німці стали закидати їх гранатами. Розвідники всі змінювали позицію — перебігали з одного кінця окопу на інший. Бернотенаса знову поранило кількома осколками в ногу.
«Добре, що не голову», — ледве встиг подумати він, і раптом поряд розірвався ворожа граната. В голову вдарила чимось важким. Осідаючи, лейтенант як у тумані, побачив метрах в семи—десяти довгу фізіономію гітлерівця.
Слабшає рукою Бернотенас підняв пістолет. Постріл. Ще одним фашистом стало менше!
І в цю хвилину лейтенант помітив — поруч Кудла спустив очі додолу, обличчя стало дуже серйозним, ніби кам’яним. І застигли очі. Альфонсас був мертвий.
Бернотенас — один. Гранат більше немає, в пістолеті чотири – п’ять патронів. Він відповз, і тут же куля з німецького автомата врізалася йому в стегно.
Він обережно посунув ногою, кістка ціла. Поповз далі. Вдарило в іншу ногу — знову куля. Якщо далі рухатися — доб’ють. Бернотенас прикинувся мертвим.
Потім відповз ще на кілька сантиметрів і застиг. Не помітили. Він повторював свої кидки, перемежовуючи їх паузами.
Добрався до дротяних загороджень. Там виявився один з його бійців, показав лейтенанту прохід в колючому дроті. Бернотенас коротко наказав:
— Доповісти командирові полку, що ми залишили висоту. А зі мною не возись. Сам прийду! Виконуй!