На жаль, про давньослов’янському язичництві достовірно відомо не так вже багато. Мабуть, все документальну інформацію можна викласти хвилин за п’ять. Однак на цю тему пишуться пухкі тома. Ні, це не вигадки. Це складні наукові реконструкції. Але як всякі реконструкції вони не мають суворої обов’язковості факту.
Що ж відомо точно?
Відомо точно, що цей бог був у слов’янському пантеоні головним або одним з головних. Про це свідчать і руські літописи, так і дані наших сусідів – візантійців, яким зрідка доводилося спостерігати життя наших предків у безпосередній близькості.
Цілком стандартно: цей головний бог був богом блискавки і грому. Це теж можна стверджувати абсолютно точно. І не тільки тому, що в цій якості він згадується в хроніках, але й тому, що в багатьох слов’янських мовах слово «перун» досі позначає блискавку. Бог-громовержець був головним у стародавніх еллінів і римлян. Він звався Зевсом або Юпітером. У скандинавів бог-громовержець Тор, не самий головний (його батько – Один все-таки вище), але, тим не менш, дуже авторитетний бог.
Можна твердо сказати, що Перун – дуже древній бог, що виник ще до того, як слов’яни виділилися з балто-слов’янської спільності племен. Справа в тому, що у споріднених слов’янам балтських народів (литовців і латишів) є дуже схожий на Перуна бог, званий Перкунасом. Причому, схожість є не тільки в назві, але і в наборі функцій: Перкунас – теж бог-громовержець.
У «Повісті временних літ», розповідаючи про пристрої князем Володимиром нового капища, літописець побіжно описує вигляд ідола Перуна. На сторінках літопису він представлений як бовдур з срібними волоссям і золотими вусами. Важливо зауважити, що про бороді згадок немає.
Ось, власне, і все, що можна стверджувати впевнено.
Що можна стверджувати з вагомою часткою впевненості?
Ще в XIX ст. збирачі фольклору звернули увагу, що російські селяни приписують Іллі-пророку абсолютно невластиві йому по Біблії функції громовержця. У біблійній Книзі Царств говориться, що Ілля був взятий живим на небо. І цей процес, справді, виглядав як вознесіння Іллі на вогненній колісниці на небо. Але мови немає про те, щоб він розкачував по небу на цій колісниці постійно, метал блискавки і того ж гуркотів. Але саме так уявляли собі небесну реальність російські селяни. Вченими був зроблений висновок, що в образі Іллі-пророка збереглися давні риси, які спочатку приписувалися Перуну.
Навіщо Ілля метає блискавки? Він б’є біса. Якщо біс сховається в дереві, Ілля б’є в дерево, якщо біс сховається в будинку – Ілля б’є в будинок, а якщо біс сховається під людиною, то Ілля і людини не пошкодує. Очевидно в давнину все те ж саме розповідали про Перуна, який так само изничтожал якогось невідомого нині злого духа.
Піти направо – теж ніяково. Якщо обіцяна дружина виявиться юною дівчиною, то Іллі соромно нав’язуватися їй в якості чоловіка, адже він людина немолода («чужа користь», – говорить Ілля). Якщо дружина виявиться ровесницею, то що з цією старенькою йому робити? На печі сидіти і сухарі в молоці розмочувати? Загалом, після недовгого роздуму Ілля вирішує, що по дорозі, що йде до законного шлюбу, він не поїде.
Залишається одна дорога – туди, де подорожньому обіцяна смерть. Туди Ілля як справжній богатир і прямує. Інтриги додає те, що з передрікання, Іллі в бою смерть на роду не написана. Тобто, два передбачення виявляються протиставлені один одному. Яке з передбачень буде сильніше: те, що провіщує Іллі, або те, що написано на камені? Не відомо, що за смерть таїться в кінці цього шляху?
Через певний час Ілля під’їжджає до великого дуба, з-за якого на нього вибігають сорок розбійників. Іллі стає смішно. Він очікував чогось по-справжньому грозного, а тут якась шелупонь. Ілля дражнить розбійників, запевняючи їх, що він бідний чоловік, у нього нічого немає, крім пуда золота, дорогоцінних каменів, дорогий упряжі «личаків семи шовків». Розбійники довго не можуть зрозуміти, що Ілля над ними бавиться. Але коли до їхнього розуму це доходить, вони кидаються в атаку.
Тут богатир залишає жарти і дістає цибулю. Що він збирається робити цибулею? Адже сорок розбійників, а цибулю – не кулемет. Штука в тому, що Ілля і не збирався стріляти по розбійникам. Він стріляє в дуб. Від потужного пострілу дуб розлітається на сорок трісок. Рівно за кількістю розбійників. У кожного розбійника прилітає по трісці. Всі вони падають намертво, а богатир продовжує свій шлях «по чисту полю».
У цьому сюжеті Іллю Муромця з язичницьким богом зближує два моменти: дуб – імовірно, священне дерево Перуна і удар стріли в дерево, дуже нагадує удар блискавки. Так що, можливо, в цій билині ми маємо народну переробку древнього міфу про Перуне.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.