Хто такі узбеки? | Історичний документ

Узбеки – нація досить молода, якщо порівнювати її з сусідами і досить своєрідна. Справа в тому, що на формування цієї нації вплинуло різноманітність різних племен різного ж і походження — тюркських, іранських, монгольських – які активно взаємодіяли між собою в одному з вируючих етнічних котлів середньовіччя – улусі Джучі, як частини спочатку єдиної Монгольської імперії.

Саме тому узбеки – дуже різноманітний в антропологічному сенсі народ, оскільки утворився в результаті змішування численних і навіть не споріднених народів. У результаті в містах, землеробських оазисах узбеки практично дуже схожі з хліборобами таджиками, а в степових напівпустельних і пустельних районах вони більшою мірою етнічно близькі тюркам. Знаходження ж історично в основному в складі тюркських держав, забезпечили панування серед узбеків тюркської мови.

Основою майбутнього узбецького народу стали численні іранські племена, що заселили межиріччя Амудар’ї і Сирдар’ї (так званий Мавераннахр): согды, бактрийцы, массагеты. З середини і тис. до н. е. сюди хвилями ринули потоки тюркських племен. Яка з етнічних груп – іранська або тюркська – переможе визначив політичний фактор.

Утворився в VI столітті Великий Тюркський каганат нехай і проіснував недовго, але все ж привів до тюркизации місцевого населення. Існували потім на даній території державні утворення тюрків продовжували цей процес. Вважається, що в основному узбецький етнос склався в період існування держави Караханідов (IX-XI ст.).

У населення Мавераннахра виникає єдине етнічне самосвідомість, культурні особливості. Не було поки тільки важливого елемента — єдиного назви. Іншими словами, узбеки ще не знали, що вони узбеки. Тільки в XV-XVI ст. цей етнонім затверджується серед них, коли на територію сучасного Узбекистану приходять тюрки з Нижнього Поволжя, Південного Уралу, мали таке найменування.

Їх правитель Шейбані-хан, який був нащадком знаменитого правителя Золотої Орди хана Узбека (його ім’я переводилося як «істинний правитель»), став об’єднувачем різних феодальних володінь у регіоні. Це мало тільки політичне значення, мало вплинули на етнічну картину місцевого населення. Прибульці швидко розчинилися в місцевому середовищі, але залишили їй своє ім’я.

На відміну від інших тюркських народів, які переважно традиційно були кочовими або полукочевыми, узбеки в основному були землеробами. Тим не менш, змішаний характер етносу проявлявся в багатьох сторонах традиційної життя узбеків.

Одяг містить багато елементів одягу кочівників – схожа з туркменської. В їжі досить довго було поширене вживання конини. Навіть у своїх осель, цілком властивих осілому населенню часто стояли намети, намети кочового типу.

У релігійному відношенні узбеки – мусульмани-суніти, але, як зазначали спостерігачі, не дуже фанатичні. Радянський державний атеїзм ще більше зменшила релігійне завзяття, але викорінити іслам, звичайно, не зміг.

Після здобуття незалежності роль ісламу в житті узбеків зросла, але не до такої міри, щоб зрівнятися з шиїтами Ірану або сунітами сусіднього Афганістану, де, втім, також проживає досить велика кількість узбеків. Прийняли іслам в VII ст., узбеки, тим не менш, зберегли багато традиційні цінності.

Наприклад, незважаючи на підлегле становище жінки, її роль у сім’ї була дуже значна. До неї вельми шанобливо ставилися й сини. Хоча батько в родині мав незаперечну владу, і навіть сини літнього віку зобов’язані були стояти в його присутності, питання укладення шлюбу вирішувалося самими дітьми, відводячи батькам лише роль організаторів.

Знаходження узбеків у складі Російської імперії і Радянського держави оцінюється неоднозначно. З одного боку, російська влада особливо не втручалися в їхнє внутрішнє життя, особливо це відносилося до узбеків, які проживали на території Бухарського емірату і Хівинського ханства, володіли значною автономією.

З іншого – не робили різниці між різними народами Середньої Азії, оскільки шляхом для кращого управління бачили уніфікацію місцевого населення. Разом з тим, у радянський час узбеки отримали власну державність, коли в 1924 році зі складу Бухарської і Хорезмськой республік, а також частини Туркестанської автономної республіки РРФСР виділилася Узбецька Радянська Соціалістична Республіка у складі Радянського Союзу, з якої в 1929 році виведений Таджикистан.

Хто такі узбеки? | Історичний документ

Інша справа, що узбеки все одно виявилися поділеними між кількома республіками Середньої Азії, і ніякої реальної самостійності Узбекистан не отримав. Тим не менш, все це сприяло остаточному складання єдиної узбецької ідентичності.

Хоча в СРСР узбеки, як і інші народи, могли зберігати свою культуру і мову. Це навіть заохочувалося радянською національною політикою. Але з одного боку це вступало в протиріччя з ідеологією інтернаціоналізму, культивованої в Радянському Союзі, а з іншого відбувалася природна русифікація узбеків. Державна мова – російська, обов’язковий для вивчення.

В якості алфавіту замість традиційного арабської та перської листи в 1940 р. вводиться кирилиця. У зв’язку з урбанізацією узбецьке міське населення значно зросло, і для нього саме відкривало можливості для подальшого розвитку. ЗМІ в основному також переходять на російську мову.

Все більша частина узбеків вважала російську мову рідною, а багато з тих, хто називав рідним узбецький, майже не використовували його ніде, крім будинку. Все це негативно сприймалося узбеками і стало однією з передумов прагнення до незалежності при розпаді СРСР.

У період незалежності важливу роль у зміцненні національної ідентичності стало грати ісламський світогляд. Значною мірою саме воно призводить до збільшення приросту населення. Традиції зберігаються також завдяки тому, що все-таки велика частина населення узбеків Узбекистану проживає в сільській місцевості, хоча міська модернізована культура проникає і туди.

Зовсім інше життя в узбеків, які проживають за межами пострадянського простору. Це, насамперед, Афганістан, де в північних провінціях їх чисельність становить близько трьох мільйонів. Вони куди більш традиційні та релігійні, ніж їх побратими в пострадянської Середньої Азії.

Недарма багато з них – нащадки втекли колись від соціалістичних перетворень. Проте вони все-таки наздогнали їх після приходу до влади в Афганістані місцевих соціалістичних перетворювачів у 1978 р. А після краху останніх на початку 1990-х узбеки Афганістану виявилися втягнуті в багаторічну громадянську війну, краю якій не видно й досі.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь