Хто такі українці? | Історичний документ

Кожен народ, великий він чи маленький, заслуговує право на повагу. А повагу, крім іншого, входить і прагнення дізнатися цей народ. В загальних рисах, українці – це народ, що відноситься до слов’янської групи мов, її східнослов’янської підгрупи. Як відомо, найважливішими елементами будь-якого народу є наявність у нього власної мови, національної самосвідомості, власної національної культури, включає в себе особливості господарської діяльності, релігійні уявлення, специфіку суспільних та сімейних відносин, вироблену систему цінностей. Зазвичай йому також притаманний певний ареал проживання.

Поява українців викликає суперечки хоча б тому, що в даний час, а насправді і раніше, приблизно з XIX століття питання має політичний характер. Втім, суперечки відбуваються ще і в силу дійсної складності цього питання. Класична точка зору, що затвердилася в середовищі вітчизняних істориків, свідчить, що три слов’янські народи утворилися в результаті єдиної давньоруської народності, яка склалася у процесі формування Давньоруської держави. Феодальна роздробленість і приєднання південноукраїнських і західноруських територій до Великого князівства Литовського і Польського королівства і створили умови для відокремленого етнічного розвитку населення цих земель і формування окремих білоруської і української народностей.

Генетично українцям, як і звісно можна було б припустити, близькими припадають поляки, білоруси, і, крім того, латиші та литовці, а в Росії близьким є російське населення південно-західних областей Росії (Брянськ, Курськ, Бєлгород, Ростов-на-Дону), а також козацьке населення Кубані. Утім, самі українці, хоча й дуже близькі один одному на всій території України, поділяються на кілька популяцій зі своїми генетичними особливостями. Наприклад, якщо всі українці без винятку мають спільні риси з російськими південно-західних областей РФ, то з кубанськими козаками слабше пов’язані західні українці. З латишами пов’язані всі українці, крім, однак, східної популяції. З білорусами тісніше пов’язані західні українці та жителі басейну Дніпра, а українці Заходу і Подільській України мають генетичну спорідненість з поляками і болгарами.

Все це зовсім не означає, що немає спорідненості з іншими народами. Простежується зв’язок західних українців з угорцями, і взагалі всіх українців з росіянами північних, північно-західних районів Росії. За великим рахунком тонкощі генетичного споріднення мають значення як додатковий фактор при визначенні походження народу, його етнічного розвитку.

Дослідження показують спорідненість українців з усіма слов’янськими народами, так і з безліччю неслов’янських – німецькими, балтськими, фінно-угорськими. Це природно, оскільки майже всі європейські народи мають спільне індоєвропейське походження, що визначає і їх генетичну спорідненість, а з прийшлими в Європу неиндоевропейцами (угорцями та іншими фіно-угорськими народами) відбувалося змішання. Разом з тим генетичні дослідження показують, що українці все-таки являють собою єдиний і окремий народ, всі популяції якого володіють більшою близькістю між собою, ніж з будь-яким з навколишніх народів.

Основна суперечка між фахівцями ведеться навколо питання: чи одразу утворилися східнослов’янського масиву три окремих народності – росіяни, українці і білоруси, або спочатку сформувався єдиний давньоруський етнос, а потім стався його розпад на три гілки. У кожній із позицій є свої цілком обґрунтовані аргументи.

Проти позиції про спочатку різному походження українців, росіян і білорусів говорить сам факт формування східнослов’янської гілки. Відомо, що заселення слов’янами південних і північних областей майбутнього давньоруської держави відбувалося не послідовно, а паралельно, отже, незалежно один від одного. В такому разі можна було б говорити про появу двох окремих незалежних гілок слов’ян на сході. Між тим між росіянами, білорусами та українцями відмінностей набагато менше, ніж між будь-яким з цих народів і, скажімо, поляками і чехами, не кажучи вже про південних слов’ян. Все це говорить про інтенсивному процесі формування єдиної народності в межах загального політичного простору Давньоруської держави. Інше питання, наскільки глибоко зайшов цей процес. В цьому маса невизначеностей, що і природно для раннього держави з натуральним господарством, слабкими політичними і економічними зв’язками, сильною залежністю від місцевих природних умов, а значить з определявшимися ними традиціями.

Вказівка деякими дослідниками на відсутність єдиного розмовної мови на території Давньоруської держави і наявність особливих розмовних форм в українській мові, які з’явилися ще в догосударственную епоху, що свідчить про виникнення української мови вже в той час, здається дивним. У період раннього середньовіччя взагалі ні в якій державі немає єдиного розмовної мови. В ту епоху немає єдиних французької, англійської та інших мов, проте йде поступовий процес їх складання в рамках єдиного політичного простору. Можна не сумніватися, що якби Давньоруського держава зберегла свою територіальну єдність, процес би завершився створенням і єдиної мови до нового часу.

Хто такі українці? | Історичний документ

Можна сказати, що процес об’єднання йшов. Йому сприяло відносне політичне єдність, яке зберігалося навіть у період роздробленості (одна правляча династія в усіх князівствах), культурно-релігійна єдність (одна писемність, єдина церква). Проте перехід частини території під контроль Литви, Польщі, Угорщини, та утворення на іншій її частині Московської держави цей процес призупинили і направили населення цих земель з різним етнічним шляхах. Цьому звичайно сприяв те, що ще до цього поділу загальний етнос далеко не склався.

Сучасні українські дослідники говорять про те, що єдиний давньоруський етнос в епоху Давньоруської держави – це ідеологічний міф. Багато в чому з цим можна погодитися. Залишається тільки пошкодувати, що при цьому конструюється інший ідеологічний міф про початковому українською мовою.

Таким чином, можна сказати, що все-таки початок формування української народності, як окремої і самостійної, відбувається після того, як територія сучасної України виявляється у складі Польсько-литовської держави. І процес цього формування зайняв досить тривалий час, поки в XIX столітті остаточно не склався українська літературна мова і національна самосвідомість українців. Досить згадати, що переселені на Кубань запорожці швидко втратили усвідомлення себе як українців, хоча зберегли багато культурні риси, принесені з України. Взагалі перебування у складі Росії як імперській, так і радянської загальмувало процес оформлення українців як нації. По суті, так і вони самі, сприймали себе як єдину з російськими етнічну спільність зі своєю національною специфікою. І тільки поява української національної держави знову прискорило формування українців як самостійного народу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь