Зараз багато сперечаються про те, що один і той же народ молдавани і румуни чи при своєму спорідненість це все-таки самостійні етноси. Чи є взагалі молдавську мову, чи це все той же румунський. Нерідко, навіть на офіційному рівні республіки Молдова заперечується наявність окремого молдавського етносу і мови.
Загалом, має місце зіткнення концепції румунської, в якій молдавани – ті ж румуни, і національної молдавської – де молдавани – родинний румунам, але самостійний, відмінний від них етнос, зі своєю окремою культурою, мовою, історією.
Молдавани як народ виділилися з восточнороманского масиву, що утворився на місці римської колонії Дакія Трояна. Специфіка цієї колонії така, що починаючи з імператора Трояна, римляни активно завозили сюди населення з інших частин імперії – Малої Азії, Північної Африки, Балкан та інших місць.
Крім того, тут були дислоковані римські легіони. Таким чином, створюється досить строката етнічна картина, але при цьому вкорінюються римські традиції управління, організації, способу життя. Латинська мова була спільною для всієї цієї строкатості засобом комунікації.
Причому в цій етнічній картині, на думку дослідників, не знайшлося місця дакам, які були винищені римлянами практично повністю, оскільки чинили запеклий опір. Однак даки вціліли за межами римської Дакії, як раз в районі між Дністром і Карпатами.
Це дає підставу деяким дослідникам вважати, що саме вцілілі даки, хоча і романізовані в процесі спілкування з західними сусідами стали етнічною основою для майбутніх молдаван. Але в цю основу з часом влилися й інші народності. В середині I тис. н. е. тут оселяються племена роксоланів (сарматський народ), потім і слов’яни, угорці.
Всі вони внесли свою лепту в формування в подальшому молдовського етносу. Висувається й інша версія появи молдаван. Після відходу з Дунаю римських гарнізонів на південний берег Дунаю перебирається і все, або майже все романизированное населення колишньої римської колонії Дакія. А потім (правда тут багато суперечок про те, коли саме) починається зворотне повернення цих романцев через Дунаю.
Причому вони рухаються двома потоками: частина на північ, в колишню Дакію, інша частина – на схід. Остаточно вони осіли в районі між Карпатами і Дністром в XII-XIV ст. Ці останні і стали молдаванами, як їх називають літописи, польські, угорські та руські за назвою річки Молдови. Загалом, картина досить заплутана.
В якості самоназви вони використовують етнонім «молдовень». Джерела використовують і ще один етнонім у відношенні як молдаван, так і румунів – волохи або волохи. Слов’яни, запозичивши цю назву від німців, які використовували його як «римський народ». Однак надалі цей етнонім став ставитися саме до румунів.
А свою мову – «лімба молдовеняскэ» молдавани, безумовно, вважають саме молдавським, а не діалектом румунської, як це визнав Конституційний суд республіки Молдова в 2013 році. Хоча, звичайно, обидві мови відносяться до східної гілки романської мовної групи, але шляхи їх розійшлися досить давно.
Треба сказати, що великий вплив на формування молдавського етносу чинили слов’яни. У чому слов’янське вплив в мові робить, молдавська мова відмінним від румунської. Воно ж простежується в соціальній структурі молдавських громад, де слов’янськими словами «кнез», «жупан», «воєвод» називалися голови громад.
Важливу роль у формуванні молдавського етносу зіграло складання власної державності. Перебували у ворожому оточенні (кримські татари, турки, угорці, поляки) волоські громади в XIV столітті утворюють молдавське господарство. Зіграло свою роль, звичайно, і соціальне розшарування молдавського населення, перетворення общинних старійшин в спадкову знати.
Концентрація земель відбувається навколо князівства Молдова, розташованого вздовж однойменної річки. В історії часто буває, що об’єднавча сила приходить ззовні. Кнезем стає хтось Драгош, який прийшов зі своєю дружиною з Трансільванії, ніби випадково, під час полювання на тура.
Легенда приписує йому честь об’єднувача молдавських земель. Але джерела романтику трохи розсіюють. За угорським даними Драгош був ставлеником угорського короля, і був посланий для підкорення нових земель Угорщини. А реальним творцем Молдавського господарства стає Богдан, воєвода, який теж був прийшлим з Угорщини і як раз кинув виклик угорському пануванню і в цьому був підтриманий місцевим населенням.
Розквіт Молдавської держави припадає на правління Стефана III Великого (1457-1504 рр..). Багато в чому саме у цей час, при створенні централізованої держави, можна говорити про остаточне складання молдавської народності. Інша справа, що самостійний розвиток її не могло тривати довго настільки активному оточенні. Молдавським господарям постійно доводилося маневрувати між угорцями, турками, поляками, татарами. І якийсь час їй це вдавалося.
Однак у XVI столітті Молдавське господарство переходить під контроль турків, і до середини XVIII століття числиться серед васалів Османської імперії. Російсько-турецькі війни другої половини XVIII – початку XIX ст. призвели до її переходу у склад Російської імперії. Треба сказати, що новий період став дуже плідним у процесі розвитку молдавської нації, оскільки активно протікає молдавське просвіта з розширенням ролі молдавської мови, культури.
В ході розпаду Російської імперії молдавани встигли проголосити Молдавську демократичну республіку, але в 1918 р. Румунія, скориставшись ситуацією, приєднала її, подавши це як відновлення своїх історичних прав.
Пройшло зовсім небагато років, як свої історичні права відновив у 1940 році СРСР, після чого була утворена Молдавська РСР. Розпад СРСР у 1991 оформив поява незалежної республіки Молдова, яка опинилася між двох вогнів. З одного боку з її складу виділилася невизнана республіка Придністров’я, а з іншого — про свої претензії поки ще не дуже нав’язливо заявляє Румунія.
Вибір молдаванами, вірніше, їх предками православ’я пов’язаний з періодом їх знаходження під владою Болгарського царства. Перейшли в район Передкарпаття та Придністров’я, вони зберегли цю віру, тим більше, що сусідня Південно-Західна Русь також була православною.
Надалі православ’я стало ідеологічним стрижнем для протистояння як мусульманам туркам і татарам, так і католикам угорцям і полякам, а слов’янська мова (його південна гілка) завдяки цьому була державною мовою і в Молдавському господарстве.
Спочатку перебуваючи під юрисдикцією Константинополя, після включення Молдови до складу Росії Молдавська церква в 1813 р. перейшла у відання Руської православної церкви. До речі, і до цього дня вона, протистоїть прагненням підпорядкувати її з боку Румунської церкви, так і Константинопольської патріархії.
Чому ж між молдаванами і румунами, незважаючи на очевидну спорідненість, відносини складаються складно? Відповідальність лежить на обох сторонах, але різна. Якщо молдавський націоналізм ґрунтується на прагненні до збереження самовизначення, то румунський націоналізм ґрунтується на великодержавності, перевазі румунів над східними родичами.
На жаль, питання як історичні, так і етнологічні активно втручається політика, яка підганяє факти і процеси під свої інтереси. З точки зору науки, наявність власної етнічної самосвідомості, навіть незважаючи на схожість мови та історичного минулого, вже є найістотнішим ознакою наявності самостійного етносу. Так що молдавський етнос – це цілком і давно сформований факт.