Щодо козаків, спадкоємці яких в даний час намагаються відродити їх спадщина, є чимало різних точок зору. Сучасні дослідники із середовища самого козацтва мають тенденцію з одного боку удревніть їх історію, а з іншого-показати історію козацтва як постійне споконвічне служіння вірі, царю і Вітчизні.
Версій, звідки є пішли козаки досить багато. Але якщо спробувати їх згрупувати, то оформиться дві основні позиції. Перша стверджує, що козацтво, спочатку оформилося в районі так званого Дикого Поля, тобто в степовій зоні між пониззями Волги і Дніпра, є корінним споконвічним народом цієї землі.
Інша версія говорить про козаків, як народі минулому в названий район під впливом різних обставин. У прихильників кожної з них є набір аргументів, але мало реальних фактів, і з цієї причини докопатися до походження первісного ядра козацтва надзвичайно складно, що залишає багато місця для різноманітних іноді дуже красивих, але важко доказових припущень.
Так один з істориків донських козаків всерйоз припускав, що початок козацтву поклали якісь руссо-гети, вихідці із стародавньої Трої, вчинили тривалі міграції й осіли в донських степах. Інший придумав якусь державу Козакію, що входила до складу Хазарського каганату до Х століття.
Якщо відкинути фантастичні припущення, яка з них є вірною? По всій видимості, вірні обидві, кожна по своєму. Абсолютно очевидно, і це підтверджується археологічними та іншими даними, що район появи козацтва практично ніколи не пустував.
Тут постійно проживали різні народи з найдавніших часів, до яких постійно домішувалися інші народності, які проходили через ці землі чи надовго які селилися тут. Історики називають етнічні групи, які стали основою майбутнього козацтва.
Це і мешкали в межиріччі Волги і Дніпра скіфо-сарматські племена, що вступили в союз зі слов’янами, відповідно це і слов’яни, і так звані бродники, які тримали торгові шляхи по Дону та Дніпра, етнічна приналежність яких залишається спірною – то вони нащадки хазар, або інших тюрків-кочовиків, то слов’яни.
Питання темний, ясно лише одне – населення майбутній донський козачої області було разноэтничным. Цікаво, що прокатуються по Дикому полю хвилі кочівників, не змітали місцеве населення, а як би накладалися, додавали етнічного розмаїття.
Можна сказати, що і інші, з’явилися набагато пізніше козаки: кубанські, терські, уральські, семиреченские, даурские і всі інші – також формувалися на основі не тільки російських переселенців, але й місцевого населення, тобто теж були многоэтничны. Але там були, звичайно, суттєві відмінності від раннього козацтва.
Питання про етнічне походження козацтва, звичайно, важливий, але все-таки куди більш важливе питання, коли формується саме козацтво як певна етнічна спільність, що має відповідну самосвідомість, бо ні бродники, ні інші насельники Дикого поля до певного періоду козацтвом як народом себе не вважали.
Ми знаємо твердо, що в XVI столітті козаки вже є, про них згадується в різних джерелах, але з’явилися вони саме в цей час? Швидше за все, процес формування козацтва йшов плавно протягом тривалого часу, і головним чинником його був не етнічний, а швидше професійний, заснований на прикордонному положенні.
Вже в епоху київської Русі тут розташовувалися прикордонні поселення чорних клобуків, торків, які перебувають на службі у руських князів для відбиття набігів кочових побратимів. Тут же стояли застави богатирські з тією ж метою. Не випадково в билинах пізнього часу Ілля Муромець називався старим козаком.
По справжньому козацтво починає формуватися в період перебування Дикого поля під контролем Золотої Орди, коли сюди починають стікатися молодці, мисливці за здобиччю, як з Орди, так і з руських земель. У них не було споріднення, не було сформованої соціальної ієрархії.
Головну роль відігравала особиста хоробрість, удача. У період розпаду Орди і поява північніше і західніше цього регіону сильних держав Московської Русі та Великого князівства Литовського сюди починають широким потоком направлятися втікачі від складного кріпосного права.
Вони, зрештою, і створюють основу етнічного образу козацтва – з російською мовою, православ’ям, але при збереженні колишніх побутових особливостей кочівників. Власне і усталене назва «козак» швидше всього тюркського походження і означає «вільної людини».
Часом остаточного появи козацтва таким чином можна вважати середину XV століття, коли Орда вже не контролювала район Дикого Поля, а поруч з’явилися держави, які постачали все більше нових козаків, і служили об’єктами набігів.
Відбувається і певне розмежування окремих козацьких районів. У басейні нижнього Дніпра, куди стікаються селяни з Речі Посполитої, формується запорізьке козацтво, а в басейні Дону та його приток, куди біжать російські холопи – донське козацтво. Були визначене та внутрішній поділ.
Можна бачити, що з самого початку основним заняттям тих, хто б там не жив, стає військова справа. В умовах прикордонної служби або пошуку здобичі, яка давала основний дохід, а також оборони від сильних сусідів, оточили козачі райони з усіх сторін в XV столітті, нічим іншим займатися було практично неможливо.
Оскільки головним критерієм просування рейтингу в козацькій громаді була особиста заслуга, управління їй було цілком демократичним з вирішенням усіх справ козачим колом, виборністю отаманів.
Так йшла справа до імперського періоду в історії Росії. Імперії були зовсім не потрібні якісь незалежні освіти на своїй території, які до того ж притягували до себе втікачів з остаточно склався по суті рабовласницького кріпосного права і дотримуються принципу «з Дону видачі немає». Але з іншого боку можна було використовувати їхній військовий досвід і силу проти зовнішніх ворогів, заощаджуючи витрати на армію в умовах постійних воєн.
Підпорядкування козацтва державі йшло нелегко і поступово. Спочатку козацькі вольності зізнавалися в обмін на службу. У XVII столітті російські царі навіть направляли козакам порохове та хлібне утримання. Але спроби втручання в козацькі справи породжували жорсткий опір: повстання Степана Разіна, Кіндрата Булавіна і т. п. У XVIII ст., починаючи з Петра козаки беруться під жорсткий контроль держави, перетворивши їх в іррегулярні війська імперії, зберігаючи певні привілеї.
Так вільні козаки, які боролися з кріпаком державою, стали його вірними слугами, які виконували не тільки військові, але і поліцейські функції. З козацьких самоврядних громад створюються козацькі війська під контролем імперії. Це стало можливим завдяки внутрішньому розшарування козацтва, появи спадкової ієрархії, верхівці якої козацька демократія була не потрібна.
Ця верхівка і стала головною опорою влади серед козацтва. Можна сказати, що за змістом свого існування козаки стали протилежністю самих себе.
Ефективність козаків як військових і внутрішніх військ призвела до того, що держава створює козачі війська по всіх окраїнах Росії. Всього до революції в Росії було 11 козацьких військ. Радянська влада поклала край.
Хоча в даний час ми бачимо якесь відродження козацтва, але більшістю воно сприймається скоріше як реконструкція, ніж щось серйозне. Так що козаків можна вважати частиною нашої історії з її світлими і темними сторонами.