Донині тривають суперечки про етнічне походження народів Поволжя: татар, чувашів, башкирів, і яку роль в процесі їх формування зіграли булгари.
Вперше ім’я болгар з’являється у вірменських хроніках вже в V столітті н. е. В них розповідається про гунський нашестя IV століття, і серед різноплемінної маси, що рухалася з гунами, згадані і болгари. По всій видимості, болгари і гуни були спорідненими народами, що власне і не дивно, оскільки і ті й інші були тюрками.
Багато суперечок викликає походження етноніма «булгари» або «болгари». При цьому в основі часто використовуються суб’єктивні уявлення. За арабськими джерелами це слово означає «розумна людина», угорські дослідники висловлювали думку, що назва це означає «п’ять угрів» (в сенсі п’ять фінських племен), показуючи їх спорідненість з фіно-уграми. Бачили в цій назві і схожість з назвою башкирів. Серед вчених сучасної Болгарії була популярна версія про іранському походження, як етноніма, так і самого народу.
Спірність питання показує, що, по всій видимості, болгари мають досить складне етнічне походження. Місцем його оформлення можна назвати Приазов’ї, де зіткнулися кілька етнічних потоків – сарматів, гунів, можливо готовий.
Після недовгого існування Великого тюркського каганату простягалася від Тихого океану до Каспію, який на початку VII ст. розпадається на Східний і Західний каганати, болгарські племена Приазов’я і Причорномор’я потрапляють в залежність від останнього. Він, у свою чергу занепадає вже через кілька десятиліть. Це дало можливість багатьом тюркським племенам створювати самостійні політичні структури. Саме так в VII столітті з’явилася перша Велика Булгарія в Приазов’ї. Кілька десятиліть булгари жили спокійним впорядкованої кочовим життям, сезонно перебираючись до Азовського моря взимку і в глибину донських степів улітку. Їх кочова держава була об’єднанням різноманітних племен, які, як і належить кочівникам, добували засоби існування передусім військовим шляхом.
Переміщення болгар в Середнє Поволжя і Придунав’я викликане приходом хазар і оформленням Хазарського каганату на Нижній Волзі. Рятуючись від хазарського вторгнення одна з булгарських груп, яку очолював хан Аспарух, син Кубрата, перебирається в долину Дунаю, де стикається з місцевими южнославянскими племенами. У військовому відношенні булгари були краще організовані, що дозволило їм взяти верх, однак протистояння було недовгим, оскільки наявний спільний для слов’ян і прибульців булгар ворог – Візантія. Булгари-тюрки об’єднуються зі слов’янами, очолюють їх у політичному сенсі, спираючись на військову силу, але з часом, в силу більш високого рівня розвитку слов’ян-землеробів, так інтенсивно ославяниваются, що їх тюркське кочове минуле вже через пару століть стає напівзабутої легендою. При цьому їх політичне панування, що дозволило об’єднати розрізнені слов’янські племена Дунаю, призвело твердженням серед них спільного з булгарами імені.
Решта групи болгар, возглавлявшиеся старшим сином Кубрата Батбаем, спочатку змушений визнати панування Хозарського каганату, але потім перебираються на північ Волгою і в середньому Поволжі утворюють нове булгарську державу — Волзько-Камську або Волзьку Болгарію (Булгар).
Втім, навіть тут булгари залишалися васалами хазар, і лише розгром у результаті походів Святослава Хозарського каганату в середині Х століття сприяв остаточного складання волзько-булгарської держави.
Остаточне формування булгарської народності відбувається шляхом симбіозу різних племен, консолидировавшихся до X-XI століть. Саме в цей час у джерелах згадується держава Булгарія на Волзі. До цього ж часу відноситься утвердження тут ісламу як державної релігії. Можна згадати, що саме звідси прийшли посли, які агітували Володимира Святославича прийняти іслам.
Археологічні дані дозволили визначити межі розселення булгар: Середнє Поволжі, Приураллі. У їхній сфері впливу виявилося також і Нижнє Поволжя після розгрому Хозарського каганату, тобто, фактично, весь волзький шлях. Столицею країни стає місто Булгар, який був одним з найбільших торгових центрів на Волзі.
Від первісного кочівницького булгари в цьому районі переходять на більш високий рівень господарювання, освоюючи різні форми землеробства, займаючись різноманітними ремеслами. Знаходження на волзькому торговому шляху сприяло розвитку торгівлі з різними країнами. У російських джерелах жителі Волзької Булгарії, насамперед торговці і ремісники. Підкреслювалося, що все там поголовно ходять у чоботях, що служило ознакою заможності. Булгарія перебувала на стику цивілізацій і держав, що створювало певні особливості в її розвитку, оскільки встановлювалися зв’язки як з європейськими країнами, так і з східними.
Суперечливо складалися відношення булгар з руськими князівствами, коливаючись від взаємовигідної торгівлі до досить жорсткого протистояння. Можна згадати, наприклад, грандіозний похід на Волзьку Булгарію Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського в 1164 році.
До XIII століття Волзька Булгарія досягає вершини свого розвитку. Європейські мандрівники іменують її Великою Болгарією на відміну від просто Болгарії на Дунаї. Але саме в цей час над нею нависла смертельна небезпека з боку монгольських завойовників. Перший раз булгари познайомилися з ними, коли їхні межі увійшли поверталися зі свого далекого рейду і перемоги над росіянами і половцями на Калці загони на чолі з полководцями чингізхана Субедей і Джэбэ. І треба сказати, вони отримали гідну відсіч. Втрати монголів були дуже серйозні – за деякими даними Джэбэ, який отримав важкі поранення, помер незабаром після повернення з цього походу. Однак протистояти найсильнішої армії монголів на чолі з Бату, онуком Чингіса, булгари вже не змогли. Країна була розорена, її міста зруйновані. Пізніше, після утворення Золотої Орди землі булгар увійшли до її складу.
Ліквідація самостійної Великої Волзької Булгарії зовсім не означало зникнення булгар як таких. Перебуваючи у складі Золотої Орди, вони мали можливість зберігати свою культуру та етнічну самосвідомість. За великим рахунком будь-якого витіснення місцевого населення монголами чи іншими народами, що становили війська Орди, не відбувалося. Звичайно, етнічна трансформація поступово протікала, і булгари стали етнічною основою для народів Середнього Поволжя: татар, чувашів, вплинули на етногенез башкирів і фінських народів.
Якщо в басейні Дунаю болгари були ославянены місцевими племенами і залишили лише своє ім’я, то на Середній Волзі, можна сказати, відбувається зворотна ситуація – вони склали кістяк місцевого народу – татар, втративши своє первісне ім’я. Хоча треба сказати, що пам’ять про нього не зникала ніколи. Національні рухи татарського населення аж до ХХ століття часто використовували ідею відродження саме булгарського народу.