Ось про що поговоримо зараз. Знову звернемося до документів — вони розкажуть нам про подвиг мужніх патріотів, які вели самовіддану боротьбу в окупованій ворогом Керчі. Нехай вони стануть поряд з героями підземної фортеці — адже і тоді, у сорок другому, вони пліч-о-пліч билися з ворогом.
Пошукаємо ж в документах ниточку, що, можливо, міцно зв’язувала їх в ті дні.
Ключем до пошуку стане ім’я відважної розвідниці-підпільниці Жені Дудник.
При ознайомленні з разведсводками Жені Дудник в історика полковника Ст. Ст. Абрамова відразу виникло питання: чи були в цих повідомленнях зведенні про можливу зв’язку з каменоломнями?
Виявилося, що Тоня і Сергій вранці 23 липня після єдиної своєї особистої прохання в обстановці масових облав, обшуків і арештів: «Просимо прийняти нас до лав партії Леніна, Тут будемо залишатися до останньої можливості…» — дали інформацію, важливу для подальшого дослідження історії оборони.
В цій телеграмі говорилося: «…раз в тиждень можна встановити регулярний зв’язок з нашими військами в скелях. Давайте вказівки. Тоня». Значить, хтось з підпілля вже підтримував постійний зв’язок з Аджимушкаем (тільки в цих катакомбах в липні тривала боротьба). І головне — у радіограмі чітко йдеться про зв’язок з «нашими військами», а не з підпіллям, не з партизанським загоном.
І особливо важливо в цій радіограмі свідоцтво про ще одній спробі зв’язатися з командуванням підземного гарнізону в той час, коли готувалася десантна операція військ 47-ї армії по його звільненню з оточення».
Тут же запит Центру: «Як ви можете зв’язатися з нашими військами, які в скелях? Відповідь негайно». Тоня: «маємо Зв’язок через партизан». Так вперше вдалося з’ясувати, що командування оборони було пов’язано з невідомими керченськими підпільниками.
Центр 30 липня: «Прискорте роботу з відбору та висилку партизан до нас. Повідомте: коли і де можна їх зустріти».
Тоня 6 серпня: «Люди для переправи вам їсти. Шліть літаків у район Джерж…»
Центр 7 серпня: «Уточніть район посадки літака. Вкажіть сигнал, дату».
І далі зафіксувала невідому нам трагедію запис у журналі роботи Центру: «7.08. 13.00 — 13.59. Передано. Кореспондент пропав». Інша лаконічний запис в особовій справі Тоні: «Робота припинилася — перервалася 7.08.42 о 14 годині 00 хв.».
Як стало відомо вже після звільнення Керчі, за весь час роботи у місті з 15 травня по 7 серпня 1942 року Женя Дудник передала 87 радіограм. 7 серпня вона арештована. Разом з нею схопили її батька Девіса Пилиповича, матір Марію Іванівну, сестер Ніну і Тоню, допомагали їй збирати розвіддані. Були заарештовані і помічники Жені — С. Бабошин і А. Родягин. Всіх їх, а також мати Бабошина розстріляли.
З особової справи Тоні
«Дудник Євгенія Денисівна, 1923 р. народження, українка, із селян, службовець, член ВЛКСМ з 1938 р., освіта середня, спеціальність: радистка. Дудник енергійна, розвинена, політично грамотна, ідеологічно витримана. Віддана партії Леніна. Має хорошу підготовку з радиоделу, цілком можна використовувати в якості радистки в тилу супротивника».
Два брата Євгенії Дудник Микола та Олексій — билися на фронті. Всю війну генерал-майор авіації Микола Денисович Дудник носив з собою лист своєї сестрички Жені: «Коля, громи їх, паразитів, в повітрі, відомсти за те, що вони, іроди, накоїли в місті, за стільки повішених і розстріляних чоловіків, жінок, дітей…»
Рішенням виконкому Керченської міськради депутатів трудящих в ознаменування 20-річчя звільнення міста одну з вулиць Кіровського району міста назвали ім’ям Жені Дудник. І цим же рішенням виконкому названі вулиця і провулок ім’ям Стрижевских — на честь батька Григорія Симоновича і сина Олексія.