Ленінградський фронт 20 січня 1942 року
Моя дорога, улюблена мамочка! Сьогодні, 19 січня, я отримав твоє перше з Саратова лист від 23 грудня. Це велике свято, так як, сама розумієш настрій моє, якщо я не отримував від вас нічого з липня минулого року. Я дуже сумував, але терпляче чекав. Війна вчить терпінню! Копітко і впевнено ми робимо своє бойове справу. Хочеться робити більше того, що зроблено. І я впевнений, що у мене не було такого дня, як той, коли я відкрив рахунок і вбив своїх перших двох ворогів. Я дбаю, щоб цей рахунок безупинно зростав.
Я, будучи командиром групи розвідників, забезпечив собі добре ім’я серед своїх бійців і товаришів по бойовому справі. Але постійно прагну більшого, і мені хочеться працювати куди як краще, ніж я це роблю. Ти знаєш труднощі нашого фронту. Ленінграду не легко довелося. Але у міста свої історичні традиції, і він подолав ці труднощі. Сподіваюся, що останні дні фашистські гади поглядають з своїх логовищ на прекрасні контури, нашого міста. Скоро, скоро цього лицезрению настане остаточний межа.
І я гордий, що на мою долю припала частина великої завдання оборони рідного міста і рідної країни. Вдома у мене справи йдуть вельми неважливо. Ленинградцам важко було ці місяці жити. І ось з 27 грудня я не маю нічого і з дому. Фашисти могли «постаратися». Словом, час нелегкий і для нас, і для населення. Няні і Тамарі, як тобі це зрозуміло, особливо важко. Їх мовчання — лякає і інакше, ніж з глибокою тривогою, незрозуміло. Щось буде…
Дорогі мої, улюблені! Привітайте мене з урочистою подією: 24 грудня мене прийняли до лав ВКП(б). Це був переддень мого 31-річного ювілею. У цей вечір ми випили чарочку свого спецпайка за всіх улюблених відсутніх. Як — не горіли у вас вуха і не мучили чи спогади про мене? А?
Треба сказати, що і ранок цього дня відзначено буває в Ленінграді загальним рухом до декількох точках, зосередив нашу пам’ять про війну. Якось ми були в такий день на Піскаревському кладовищі з моїм однокурсником, який приїхав з Болгарії. Як всі, приблизно годину ми повільно рухалися вздовж могил до підніжжя пам’ятної стіни, де хвилею лежать квіти, вінки — це від організацій, від консульств соціалістичних країн. А на всіх, на кожній могилі—фіалки, тюльпани і ще—цукерки, апельсини…
— Хто сюди скликає людей? — запитав Виолин, мій супутник.
— Ніхто. Самі приходять.
Йшли тихо. Було багато дітей, мабуть, вже правнуків тих, тут лежать. Бути може, і вони колись за ведуть сюди своїх хлопців. І буде тоді вже свято без сліз незагойну втрати наші палітри,— по-маяковски готували себе друзі Хотинського до творчості, перетворюючої світ. Ростислав робив замальовки на Дніпробуді, створював скульптури на каналі Москва — Волга, їздив оформляти сільські клуби напередодні посівної кампанії, готував перед Першотравневими святами оформлення робочих колон Кіровського району Ленінграда. В його папках залишилися начерки малюнків, тканин, таких, наприклад, як «Нафта» (фонтани і вишки по блакитному полю) або «Завтра»—він бачив його в ритмах нової техніки, помахах гребель над річками, ажурі висотних башт. За завданням студії АХРР він створював моделі нової спортивної одягу.
Мистецтво і спорт, напевно, були в житті Ростислава величинами рівновеликими. Він всіх навколо заражав своєю пристрастю до спорту. Поїхав на літо робити замальовки диких тварин у державний заповідник «Поляна Гузерпиль» на Кавказі–і там всіх наукових співробітників вивів на ранкову зарядку, на волейбольний майданчик, тир. Лижник, стрілок, він добровольцем пішов на війну в 1939 році.
Характеристика.
Тов. Хотинський Ростислав Юрійович, боєць окремого лижного батальйону N 98, за час перебування в діючій Червоній Армії по боротьбі з білофінами проявив себе як кращий боєць розвідувального взводу. Тактично грамотний, політично грамотний. По бойовій і політичній підготовці є відмінником. Стріляє з гармати відмінно. Представлений до нагородження значком «Відмінник РСЧА». Під час виконання бойових завдань проявив сміливість, ініціативу. Користувався повагою серед товаришів. Хороший громадський діяч. Дисциплінований.
Редактор «бойового листка».