Взяти двох мов без єдиного пострілу | Історичний документ

Стояв спекотний День. Високо в небі пливли літаки, і під ними, виникаючи, розпливалися хмарки зенітних розривів. Розкотистим громом гуркотав горизонт.

Гвардії сержант Лапушкін і гвардії рядовий Волгін йшли лісом. За ними на зорової зв’язку слід відділення під командою Сімакова. Ліс мовчав. Густо і терпко пахло травою і торішнім листом. У ярово заростях над родничками тягнуло свіжістю, і Лапушкін з Волгиным вдихали на повні груди. На сонячних узгір’ях рубіново виблискувала суниця, просилася в руки.

— Не відволікайся,— тихо, але суворо зауважив гвардії сержант, побачивши, як Волгін одну за одною кидав ягоди в рот.

Волгін трусонув шапкою чорних волосся.

— Смакота яка!
— Хороші ми будемо, якщо попадемся в лапи ворога.
— А де він, цей ворог?
— Ось це ми і повинні уточнити. Іди трохи позаду. Траву не мни, кущі не ламай і в поле зору тримай Сімакова.

До села Повитное, до місця спаленого скотного двору, підійшли з південно-заходу низинкою, порослої ольшаником. Сховалися у густому колючому шипшині. Оглянули вцілілі двори, сараї, дерева і нічого підозрілого не побачили. Подекуди в городах працювали жінки, а внизу, в мілководній запруде на річечці, возилися троє хлопців. Бризки від їх біганини, важко і повільно злітаючи, виблискували в променях сонця. Але ні дитячого сміху, ні щебетання пташок, ні людського голосу не було чути. Над селом, як і в лісі стояла тиша. Лише повітря, наповнений луговим дзвоном, маревом тремтів, тек своїми химерними хвилями над буревшим житнім полем, над лугом, над городами і садами.

— Тиша — ніби в раю,— зітхнув Волгін.
— В цьому раю одні чорти водяться,— похмуро відгукнувся Лапушкін.— Дивитися так дивитися треба.

Філіп раптом штовхнув напарника під лікоть, показав пальцем. На взгорок від річки, прямо на них, вибіг хлопчина. Коли він почав пробиратися в кущах, його тихо окликнув Лапушкін. Той зупинився як укопаний, злякано витріщився на незнайомця. Потім в його очах промайнула радість: розгледів нашу форму.

— Німці в селі чи поблизу є?
— Немає… Тільки двоє з мотоциклом. Один он на тому сараї, а інший, очкарик, на сидіння.
— І більше не було?
— Як же! Були, тільки он туди змоталися,— хлопчик показав рукою, і Лапушкін з Волгиным зрозуміли — ворог відійшов на пануючу тут висоту за сільським полем.
— А як нам непомітніше до тієї парочці дібратися?— запитав Лапушкін, кивнувши в бік сараю.— Може, стежку яку знаєш?
— Я вас, дядечки, до сараю городами проведу, понад річкою.
— Не годиться,— сказав Філіп,— там відкритий луг.
— Тоді колом, яром.

Лапушкін подивився на Волгіна і перевів погляд вниз, у бік вільшаники, де сховалося відділення з Симаковим: мовляв, просигналь. Волгін, підвівшись, двічі крякнув по-утиному. Філіп підвівся, змахнув з колін сухі травинки.

— Ну, веди нас, хлопче…

Обійшли село логом, порослими густим лозняком, і сховалися за розбитою поветью. Лапушкін з-за рогу побачив дуло кулемета, потім мотоцикл, на ньому гітлерівця з планшеткой і олівцем в руках, а на солом’яній покрівлі сараю — спостерігача з біноклем. Хлопчик знаходився поруч з Лапушкиным. З дитячою безпосередністю він прошепотів:

— От би з автомата…
— Від мертвих що толку,— не стільки своєму юному провіднику, скільки собі, сказав Філіп. Потім повернувся до Волгину: — Мотоцикліста тримай на мушці, а я…

Він пірнув у картоплиння, і, як не дивився хлопчисько, куди це так спритно зник Лапушкін, нічого не помітив: жодне стебельце, жоден листочок не ворухнувся — так працювали розвідники Другої світової війни. А коли глухий удар долетів від сараю, він побачив, як сидів на мотоциклі гітлерівець, охнув, упав на землю. В ту ж мить Лапушкін, цілячись у спостерігача, скомандував:

— Хенде хох!

Гітлерівець схопився на коліна, підняв руки…

Взяти двох мов без єдиного пострілу | Історичний документЧерез хвилину-іншу беззбройні полонені стояли перед Лапушкиным, притримуючи штани з обрізаними гудзиками. У штаб полку він доставив їх у колясці мотоцикла. Як потім дізнався Лапушкін, захоплені ворожі солдати дали дуже цінні відомості. Всім учасникам цієї вдалої вилазки була оголошена подяка, а на груди Філіпа Лапушкіна командир полку особисто прикріпив медаль «За відвагу».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: