Що можна сказати про події, якщо не маєш права називати населений пункт, ім’я командира, яка частина чи підрозділ йому підпорядкована, мовчиш про трагедії і прорахунки, так і редакторська перо нещадно винищували все, що було б повчально для командира і рядового.
Не було сенсу доводити редактору, що двічі два чотири, що війна щоденно і щогодини підносить суворі, жорстокі уроки. Маневр, вдався один раз, потім вже стає шаблоном. Не відразу до всіх доходило, що ворог перебудовується на ходу. Успіх або поразка часто залежало від того, як рота, взвод зуміє подолати якісь сто-двісті метрів.
Не раз спостерігав я, як ці чортові метри ставали могилою сотням і тисячам людей!
Перед атакою передбачено начебто все до дрібниць. Проведена розвідка боєм, виявлені доти ворога, наші знаряддя обробили передній край ворога так, що, здавалося, там не залишилося нічого живого. Лавина людей піднялася на штурм, і раптом з глибини ворожої оборони різонуло один, другий кулемет, про який не знали і не відали. Атака захлинулася. Ланцюг залягла, немає шляху ні вперед, ні назад.
Про майстерність, точному розрахунку, коли командир знає по хвилинах і секундах, як буде розвиватися бій, доведеться мені розповісти пізніше і не у газеті дивізії.
Є в районі болота Невий мох село Пустеля. Німці тут глибоко вклинилися в нашу оборону, утворили більмо на наших очах. Більше року тривали бої за Пустелю. Земля навколо неї була просякнута кров’ю. Гинули тут лихі хлопці і сивочолі татуся з поповнення. Взята була Пустеля в лічені хвилини, хоча, на перший погляд, і майбутня атака не віщувала успіху.
Займався ясний морозний день. Цівки диму з землянок стрілою піднімалися в небо.
Ухнуло наші знаряддя, затремтіла земля.
— Пусте діло! — бурчали бійці в окопах переднього краю. — Морозище пройняв до кісток. Ноги як милиці. Якою може бути кидок у валянках, ватнику, в вушанках з вузликом під підборіддям? Та й сніг за шию, в ньому тонути.
Нікому з бійців і в голову не приходило, що за першою лінією нашої оборони вишикувалися морські піхотинці. Війни були без нічого, в бушлатах, з автоматами, з гранатами за поясом. По середині — моряк з червоним прапором. Снаряди ще густо рвалися на ворожих позиціях, а ланцюг моряків помчала в атаку. Хлопці легко, пружно перестрибували через траншеї, подолали нейтральну смугу і зникли в диму. Вибухи тепер віддавалися в глибині ворожої оборони, ледве-ледве можна було розчути тріск автоматів і вибухи гранат.
Замовкли наші гармати, настала тиша. Поволі розвіювався над Пустелею кіптява. У невеликому просвіті на висоті тріпотіло червоний прапор.
Всі, хто був на нашому передньому краї, кричали, не шкодуючи горла: «Ура!»
Потім разом із моряками всі ходили по траншей, ходів повідомлення ворога, оглядали дзоти. Хитро, дуже хитро побудував свою оборону німець. Той, хто хитається на першій лінії вогню, того чекає куля в спину, така ж доля була уготована німцям другої та третьої лінії оборони. Тваринний страх змушував фашистів стояти на смерть на своєму посту.
Моряки перемогли, так як стрімко йшли за вогневим валом наших гармат, нав’язали фашистам рукопашну сутичку в той момент, коли вони ще не встигли підняти голови після гарматного обстрілу.
Ходити за вогневим валом потім, пізніше, навчиться вся піхота.