У свою записну книжку я зробив одного разу такі дані: сухопутні війська фашистської Німеччини на радянсько-німецькому фронті в 1941 році використовували 1297 ешелонів вибухівки, у наступному році ця кількість дійшло до 2744, а в 1943 році витрачено 4137 ешелонів вибухових речовин. Тільки в липні—серпні цього року було використано 1084 ешелону, тобто ненабагато менше, ніж за весь перший рік війни! Більшість з цих снарядів, мін, патронів спрацювало саме на Орловсько-Курській дузі. Це підтверджується і німецькими даними. В одній з німецьких газет тієї пори була поміщена інформація, в якій говорилося: «За один день боїв у районі Курська по противнику було выстрелено стільки снарядів, скільки завесь період розгрому Польщі. Боєприпаси, витрачені на наступний день битви, рівні використаних боєприпасів при підкоренні Франції».
Ці цифри тоді, звичайно, мені не були відомі. Але за обсягом і тривалістю артпідготовки, частоті снарядів, падаючих на смугу оборони, можна було про щось судити. У російській мові є таке фразеологічне сполучення: «Переплюнути самих себе». Під Курськом німці теж ніби хотіли «переплюнути себе», тобто прагнули у що б то не стало здивувати світ, взяти реванш за поразку під Сталінградом і заради цього на карту ставили все.
Але, мабуть, їх лють досягла апогею в п’ятий день битви. З раннього ранку на полі битви не залишалося жодного живого клаптика. Все було порите і перевернуто незліченними вибухами снарядів, мін та бомб. Навколо — воронки. За напрямом основного артилерійського вогню і бомбових ударів ми визначили, що особливо важко сьогодні доведеться на ділянці 94-ї дивізії, бо було зрозуміло, що фашисти готували собі шлях до Мясоєдову.
Артпідготовка кінчилась. Зараз крізь хмари чорного диму і пилу повинні здатися танки. Я в цьому впевнений, тому що в попередні дні німці робили одне і те ж, абсолютно не змінюючи тактики. Як правило, спочатку вони пускають своїх довгоствольних «тигрів» і «пантер». Ці танки, піднявшись на узвишшя, наче й не існує для них вражаючого вогню, зупиняються, повільно повертають свої вежі, обираючи мету, і, зупинившись на чому-небудь, стріляють. Потім на горизонті з’являються «фердинанди». Найчастіше своєю метою вони вибирають наші артилерійські позиції.
Діючи таким шляхом, ворог прагне дати можливість середнім танкам і бронетранспортерів з піхотою наблизитися до наших позиціях, розчавити і прорвати смугу оборони. Характерно й інше: свою піхоту німці підвозили і висаджували прямо на лінії вогню. У бурих з зеленими плямами маскхалатах німецькі солдати, як жаби, вистрибували з бронетранспортерів і спрямовувалися в канави, за пагорби, рятуючись від згубного вогню. Але, підкоряючись наказу, вони змушені були стрибати і повзти назустріч смерті…
Я направляю стереотрубу на полі бою. Он, прорвавши чорну димову завісу, виповзли перші танки, за ними інші, потім ще і ще. Вважаю, три… п’ять… десять… сорок… сто п’ятдесят… Ну, і спекотним буде день!
— Бачиш? — звертаюся я до командувача артилерією Журавльову.
— Бачу. Дозвольте почати!
— Давай!
гітлерівців. Проте на кінець світлового дня німці зробили ще один кидок і зуміли повністю оволодіти селом Мясоедово. Це було найдальшої точки сьогоднішнього просування противника в цьому напрямку. Вночі вони взялися тут копати траншеї і зводити укріплення. І в цю ж ніч 94-ю дивізію перевели в підпорядкування 69-ї армії. Її позицію зайняли солдати 15-ї гвардійської дивізії.