У ніч па 15 лютого 17-й і 67-й кавполки 14-ї гвардійської кавалерійської дивізії під командуванням гвардії майора Ф. Р. Нелідова і потомственого шахтаря з селища Штерівка Ворошиловградської області гвардії майора Д. Е. Романенко з боєм зайняли станцію Баронская і продовжуючи наступ на хутір Жовтневий.
Гітлерівці, щоб перешкодити наступу наших частин, силами до піхотного полку з сімома танками зробили ряд контратак. Ворог перевершував наші війська в людях і техніці. Перебуваючи під безперервним артилерійським і мінометним вогнем, частини корпусу героїчно протистояли переважаючим силам ворога, не відступили ні на крок, неодноразово відображаючи його шалені атаки.
До кінця 16 лютого, але свідченнями полонених, противник висунув район Чорнухине до двох піхотних дивізій і 50 танків із завданням знищити прорвавшуюся угруповання кінноти. З ранку 17 лютого він почав підтягувати мотопехоту, выгрузившуюся в районі на північний схід від цього населеного пункту.
Основний їхній удар припав по 15-й і 16-й гвардійським кавдивизиям, які продовжували вести ожесточеннейшие бої в Чорнухине.
До вечора 17 лютого група противника (до 500 осіб) обійшла Чорнухине, але її контратака була відбита.
Друга група такою ж чисельністю до 40 танками намагалася оволодіти станцією Баронская і Софіївкою. Зав’язався нерівний бій 14-ї гвардійської кавдивізії з переважаючими силами противника. 17-й і 67-й кавполки успішно відбивали атаки гітлерівців, і тільки коли були витрачені майже всі боєприпаси, вони за наказом отопит в район радгоспу імені Марії Демченко.
Третя група противника силою до двох батальйонів мотопіхоти з 21 танком розгорнула наступ з Малошиновки на радгосп імені Марії Демченко, де зайняв оборону 67-й кавполк. Відбиваючи атаки танків і п’яних гітлерівців, неодноразово переходили в рукопашні сутички, особовий склад полку проявив справжній героїзм, виконуючи наказ командування за будь-яку ціну утримати радгосп.
В цьому бою героїчно билися і не зійшли з займаної кордону гвардійці 1-го ескадрону цього полку під командуванням гвардії лейтенанта Ст. Іванова. Воїни ескадрону загинули, але дали можливість головних сил полку відійти на новий рубіж і закріпитися на ньому.
Прикриваючи відхід полків, повністю загинув, але не залишив своїх позицій весь склад батареї гвардії лейтенанта С. Ф. Брагіна. Справжнє геройство в цих боях проявив помічник начальника штабу 14-ї гвардійської кавдивізії гвардії майор В. С. Басько. Зі зв’язкою гранат в руках він кинувся під гусениці гітлерівської броньованої машини і затримав просування ворожих танків.
Відбиваючи запеклі атаки підрозділів, 67-й та 17-й кавполки змушені були з допомогою клинків і багнетів прориватися в напрямку Успенки.
У той же час 112-й кавполк і штабні підрозділи 14-ї гвардійської кавдивізії вели не менш запеклі бої на західній околиці Городище з 354-м окремим піхотним полком противника, посиленим 16 танками. Кавполк також змушений був відійти.
Виходячи з ситуації, обстановки, командир 7 го гвардейскою кавкорпуса віддав наказ перейти до кругової оборони і до підходу танкових частин закріпитися на зайнятих рубежах у районі Чорнухине, підірвавши залізничне полотно на всіх магістралях, що йдуть до станції Дебальцеве.
До світанку 18 лютого головні сили корпусу зайняли кругову оборону, пристосувавши кам’яні будівлі під вогневі точки і обладнавши додаткові позиції.
У першій половині дня противник активних дій не робив, продовжуючи бомбити, вести інтенсивний артилерійський і мінометний обстріл, а також вогонь з підійшов з боку Дебальцеве бронепоїзда за бойовим порядками дивізій і штабу корпусу. Одночасно противник підтягував додаткові сили і прагнув повністю оточити частини 7-го гвардійського кавалерійського корпусу.
До вечора 18 лютого гітлерівці почали стискати кільце оточення за підтримки артилерії і авіації з боку станцій Чорнухине, Дебальцеве. В повітрі одночасно перебувало 20-25 ворожих літаків, які бомбили бойові порядки частин корпусу і центр Чорнухине. В результаті артналета і бомбардувань було виведено з ладу велику кількість знарядь і кінського складу, особливо в артилерійських частинах. У полках залишилося по одній-дві гармати, а на 263-му окремому корпусному артдивизионе — три гармати.
Після бомбардування і артобстрілу до роти ворожих автоматників проникли на вулицю Червоних партизан, де знаходилися штаб корпусу і штаби 15-й і 16-ї гвардійських кавдивизий. З введенням в бій штабних підрозділів, у тому числі і химэскадрона 15-ї гвардійської кавдивізії під командуванням гвардії капітана В. В. Батьківщина, гітлерівці були відкинуті і ситуація нормалізувалася.
Положення кіннотників ставало все більш складним. Давала про себе знати брак патронів у боротьбі з піхотою і снарядів у протиборстві з танками та бронетранспортерами. На озброєння стали брати автомати, відбиті в бою або взяті у вбитих фашистів. Продовольством і фуражем поповнювалися за рахунок місцевих ресурсів і трофеїв.
Бої в населених пунктах, у тому числі в Чорнухине, велися групами, в які входили бійці та командири різних підрозділів. Всі добре розуміли, що поодинці кожен прирікав себе на неминучу загибель. У вуличних боях і рукопашних сутичках використовувалася все, що потрапляло під руку.
Особливо відзначилися мінометники. Вони влучно накривали і вражали своїм вогнем ворога, який засів за будинками і за природними укриттями. Коли фашисти піднімалися в атаку, мінометники разом з сабельниками активно брали участь в їх відображенні.
До кінця 18 лютого гітлерівці зосередили на станції Чорнухине до двох полків піхоти та на дорогах, що виходять з Чорнухине, до двох дивізій із танками. Для корпусу створювалася загроза щільного оточення. Обіцяна штабом 3-ї гвардійської армії допомога не була надана.
Натиск супротивника посилювався. Корпус продовжував один на один вести запеклі бої з фашистами. У цих умовах командування корпусу розуміло, що необхідно було перейти до більш рухливим форм бойових дій у тилу противника. Тому 18 лютого було прийнято рішення вивести корпус з Чорнухине, не давши супротивникові повністю оточити його. Одночасно від полонених і партизанів були отримані дані про підготовку гітлерівцями оборонного кордону по річці Міус в районі Стрюково, Фащівки.
Опівночі корпус, відірвавшись від противника при виході з Чорнухине, здійснив марш в район Стрюково, ввівши тим самим ворога в оману. При цьому проявив себе начальник оперативного відділення штабу 16-ї гвардійської кавдивізії гвардії майор Р. А. Черніков. Досвідчений і грамотний у військовій справі офіцер, до того ж вольовий та енергійний, пройшов сувору школу війни у складі своєї рідної дивізії, під покровом ночі вп повів за собою частини з’єднання по глибокому снігу і, обходячи танки противника, з малими втратами вивів з оточення.
Гітлерівці відкрили вогонь з усіх видів зброї по ар’єргарду корпусу — 15-ї гвардійської кавдизизии, яка, наполегливо пручаючись і даючи належну відсіч противнику, надійно прикривала корпус з тилу. Всі удари в цих боях взяв па себе 87-й кавполк. Маючи обмеженою кількістю боєприпасів, він при відході вдало використовував тактику прикриття окремих рубежів дрібними підрозділами. Так, при виході з Чорнухине полк залишив там кілька бійців і одне знаряддя під командуванням гвардії лейтенанта Гоненко. Гарматний розрахунок мав лише шість снарядів.
Артилеристам була поставлена задача добре замаскуватися, дочекатися, коли гітлерівці почнуть просуватися, обстріляти їх з укриття, а потім на санях із кінною упряжкою піти від ворога і наздогнати свої підрозділи.
До ранку противник виявив, що кіннотники пішли з Чорнухине. До світанку гітлерівці пе наважувалися увійти в центр міста. Після того як ворожі розвідники дали сигнал ракетами, що шлях вільний, вони без побоювання у супроводі танків і бронетранспортерів увійшли туди. Вибравши мети, гвардії лейтенант Гоненко подав команду «Вогонь!». Підбивши три танки, знищивши два кулемети і кілька десятків автоматників, група невдовзі мчав на санях, наздоганяючи свою частину.