Літо 1942 р. по праву можна назвати спекотним, і не тільки тому, що стояла нестерпно спекотна погода, а головним чином через напруження бойових дій на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Ворог рвався па Кавказ і до Сталінграда, наполегливо стискав кільце навколо Ленінграда, не полишав думки взяти реванш за поразку під Москвою.
До цього часу Червона Армія вже цілий рік вела запеклі бої з заклятим ворогом, окупував значну частину європейської території нашої країни. Незважаючи на втрату багатьох економічно розвинених районів, промисловість поступово набирала темпи, радянські люди напружено трудилися в тилу, віддаючи всі свої сили фронту, справі перемоги над ворогом.
Важка ситуація склалася в цей час і на Брянському фронті. Справа в тому, що влітку 1942 р. тут відбувалися дуже важливі події, що вирішували результат і долю бойових дій не тільки цього, але й інших фронтів. Німецько-фашистське командування, підготувавши до цього часу великий наступ на південному крилі радянсько-німецького фронту, перший удар завдав на воронезькому напрямку з метою розгромити війська Брянського фронту і створити сприятливі умови для подальшого наступу на кавказькому і сталінградському напрямках.
В результаті цього удару з району 100-110 км на схід від Курська 28 червня противник прорвав оборону радянських військ у стику 13-ї та 40-ї армій на ділянці Кудріна і південь по річці Тім і при підтримці танкових з’єднань і авіації розгорнув стрімкий наступ на Касторное. Одночасно противник завдав удару в східному напрямку, щоб захопити Воронеж. До того ж він почав просуватися на північ у напрямку Тербуны, Солдатське, Бірки, ввівши в бій свіжу 82-ю піхотну дивізію з доданими їй танковими частинами і підрозділами.
Під тиском переважаючих сил противника частини Червоної Армії почали відходити на схід і північний схід, надаючи їм запеклий опір.
Створювалася вкрай тяжка і загрозлива лівому фланзі 13-ї армії обстановка. Частини 40-ї армії опинилися в оточенні і вживали заходів з боєм з’єднатися з 8-м кавалерійським корпусом, який ще 21 червня за наказом командувача Брянським фронтом вийшов з районів дислокації і після 150-кілометрового маршу зосередився в 40 км на південний захід від міста Єлець, де зайняв підготовлений рубіж оборони по річці Олым в готовності нанести контрудар у напрямку Долгоруково, Лівни.
«З хвилюванням ми готувалися до майбутніх боїв з німецько-фашистськими загарбниками, — розповідає колишній розвідник взводу управління 2-ї батареї 148-го артилерійсько-мінометного полку С. А. Кузнєцов. — Стояла спекотна, суха погода. По обидві сторони річки Олым колосилися хліба. Не вірилося, що йде жорстока війна. Зі своїм земляком — москвичем Мельниковим з спостережного пункту батареї ми стежили за противником, його пересуванням, засікали вогневі точки. Ворог готувався до наступу, готувалися ми до його відбиття. Після масованого авіаційного удару та артилерійської підготовки гітлерівці перейшли в наступ, яке було зустрінуте прицільним і загороджувальним артилерійським вогнем. Атака противника захлинулася, але він продовжував лізти напролом».
1, 2 і 3 липня ворог великими силами неодноразово переходив у наступ проти 21-й та 112-ї кавалерійських дивізій 8-го кавкорпуса, але, отримавши належну відсіч, перейшов до оборони.
Командир корпусу полковник В. Ф. Луньов, оцінивши обстановку, поставив додаткові завдання кавдивизиям по забезпеченню виходу з оточення частин 40-ї армії. Ведучи завзяті бої, корпус потім пропустив через свої бойові порядки окремі розрізнені групи наших військ з матчастью і зброєю загальною чисельністю до 15 тис. осіб.
4 липня ворог знову обрушився на з’єднання корпусу, а також на сусідні 106-ю стрілецьку, 15-го і 107-го мотострілецькі бригади, які, не витримавши натиску противника, стали відходити.
Вся тяжкість удару тепер лягла на 21-й та 112-ю кавалерійські дивізії. Особливо запеклі бої в цей день розгорілися на ділянці 112-ї кавдивізії. Противник силами до чотирьох батальйонів піхоти з танками і артилерією почав наступ на її полиці, наносячи головний удар по 294-го кавполку, який обороняв Бірки, Малі Бірки, Синій Камінь.
Зав’язалися запеклі бої, що рясніли десятками героїчних подвигів наших бійців і командирів.
Особливо відзначився в цих боях кулеметний розрахунок старшого сержанта Юлмухаметова. Відбиваючи численні атаки противника, командир розрахунку особисто знищив велику кількість гітлерівців, які лізли напролом під вогонь його кулемета. Розрахунок виконав поставлене перед ним бойову задачу.
Показав себе відважним в бою також старший зв’язківець єфрейтор Вагазов. Під розривами мін і снарядів десятки разів він виходив на пориви ліній зв’язку і усував їх.
Хоробро воювали на всіх ділянках шабельники. Вогнем з автоматів, гвинтівок і багнетами вони відкидали наседавшего на них ворога.
Протягом дня полк ні на крок не відступив із займаних позицій, завдавши значних втрат гітлерівцям в живій силі і техніці.
Не домігшись успіху в смузі 112-ї кавдивізії, ввечері противник двома піхотними полками, полком кінноти при підтримці танків перейшов у наступ на Урицьке в смузі оборони 21-ї кавалерійської дивізії. Наполегливо пручаючись і несучи великі втрати, частини дивізії почали відходити. До результату дня противник опанував населеними пунктами Нікольське, Володаровка, Новосілки, Урицьке.
Загальне положення залишалося вкрай напруженим. Воно ускладнювалося ще й тим, що корпус за чотири дні боїв зазнав значних втрат і, не стримавши противника в своїй смузі оборони, відкривав йому дорогу на Єлець і для подальших дій на Воронеж. Крім того, гітлерівським військам представлялася можливість після прориву оборони вільно маневрувати по тилах 13-ї армії.
Командир корпусу полковник В. Ф. Луньов і бригадний комісар В. В. Кузнєцов, командири і політпрацівники у важкі моменти бойових дій знаходилися на найбільш відповідальних ділянках і брали невідкладних заходів до відновлення положення. Штаб і політвідділ, керуючи боєм і ведучи партійно-політичну роботу серед бійців і командирів, в той же час займалися комплектуванням підрозділі з розрізнених частин 40-ї армії, що виходили з оточення.